19-річна Валерія Сікорська з села Сонячне Оліївської ОТГ, що на Житомирщині, втратила всіх рідних й опинилася на межі виживання. Цього не помічали ані сусіди, ані громада, ані соц служби. Із відчаю дівчина звернулася за допомогою до відомого активіста, ветерана АТО Олександра Швецова.
“Раніше Валерія проживала з мамою, сестрою та бабусею, — розповідає Олександр Швецов. — Вони й доглядали її, водили до початкової школи. Але потім рідні одна за одною померли. Дівчина з першою групою інвалідності залишилася сама в занедбаному будинку. Якось я проводив акцію у Житомирі, вимагаючи, щоб о 9-й годині ранку чиновники виходили на вулицю зі своїх кабінетів і стояли хвилину мовчання разом з усіма. Валерія проходила повз і попросила допомогти їй. Скаржилася, що старий холодильник зламався і продукти псуються через літню спеку. Я приїхав до дівчини додому з новим холодильником і був шокований умовами, в яких вона живе. Оселя — без кухні, без туалету, без водопостачання. Біля груби — купа старого взуття. Валерія пояснила, що кидає у піч черевики й так розпалює багаття, щоби зігрітись і приготувати їжу. Як з’ясувалося, дівчина не навчилася ні писати, ні читати. Соціальні служби не опікувалися нею, лікарі — не обстежували. Сирота з інвалідністю була залишена напризволяще, не мала жодної підтримки з боку влади. Я не міг залишитися осторонь, тому почав діяти”.
Активіст написав про Валерію у соціальних мережах. На цю історію швидко відгукнулися небайдужі. “Хтось жертвував гроші, інші надали будівельні матеріали, а дехто навіть особисто приїхав і допомагав наводити лад на обійсті сироти, — каже співрозмовник. — Один добродій подарував тисячу доларів на оплату роботи будівельників. Ми провели капітальний ремонт старого будинку, утеплили його, замінили двері. За декілька місяців оновили дві кімнати, облаштували ванну з душовою та пральною машиною, провели воду, каналізацію, зробили кухню і поставили у ній індукційну плиту. Ще один благодійник подарував дівчині дорогий тепловий насос-кондиціонер, який працює навіть при -25 градусів! Тепер Валерії більше не потрібно буде розпалювати піч.
Побачивши свою оновлену оселю, дівчина плакала від щастя, весь час дякувала. Це велике щастя — бачити, як змінюється життя людини. Хотілось би, щоб знайшовся і опікун, який би допомагав Валерії впоратися з побутом, бо з її хворобою це важко. А поки що місцева громада виділила сироті соцпрацівника й він допомагатиме, зокрема з юридичними питаннями. Бо Валерія вчасно не подала документи, аби оформити спадщину на оселю. На мою думку, те, що сталося з нею, — жахливий приклад того, як соціальні служби знехтували долею людини. Як пояснювали нам: “Історія Валерії десь загубилася між списками соціально незахищених під час об’єднання громад”. Тому ніхто й не помітив, що після завершення початкової школи до середньої та старшої дівчинка вже не ходила. Але що значить “загубилася”? Хтось за це має відповісти”.
Додамо, що Олександр Швецов служив командиром бойової машини 30- ї ОМБр. У липні 2014 року під Луганськом був поранений, втратив ліву ногу. Але не занепав духом, став учасником Ігор Нескорених та Ігор Героїв, змагався у кросфіті та стрільбі з лука. Каже, спорт приносить йому неабияке задоволення! Восени 2022-го за вісім днів пішої ходи Олександр зібрав три мільйони гривень для ЗСУ. А у 2024 році на протезі здолав 120 кілометрів, аби зібрати гроші для військового госпіталю.