Парламент підтримав урядовий законопроєкт про підвищення податків, зокрема й військового збору — з 1,5% до 5%. Це означає, що вже наприкінці місяця із зарплат українців стягнуть більше (норма набуде чинності з 1 жовтня, тобто заднім числом). Військовий збір відтепер доведеться платити й ФОПам.
Влада пояснює, що змушена підвищувати податки, щоб зібрати більше коштів на оборону держави. У суспільстві таку потребу розуміють, але дивуються: чому в нас обдирають простих людей і малий бізнес, натомість не запроваджують податку на багатство, як це роблять у західних країнах?
А й справді, чи не варто нам змінити підходи до оподаткування, щоб багаті платили більше, а бідні менше? Бо одна річ стягнути 5% військового збору із зарплати вчителя, яка становить приблизно 12 тисяч гривень, і зовсім інша — із зарплати голови чи члена наглядової ради, яка сягає орієнтовно 400 тисяч гривень на місяць.
— Дискусії довкола запровадження податку на розкіш в Україні ведуться давно, — каже кандидат економічних наук Олександр Хмелевський. — Ще 2012 року до Верховної Ради було подано декілька законопроєктів щодо запровадження податків на коштовності, хутро, дорогі мобільні телефони, годинники тощо. Проте більшість предметів розкоші не схвалили й зупинилися на запровадженні податку на нерухомість і транспортні засоби. Як наслідок, під оподаткування потрапили нерухомість та автівки незаможних громадян.
Нещодавно у парламенті знову обговорювали запровадження податку на розкіш, але депутати згоди не дійшли. Зокрема, було запропоновано запровадити податок на ювелірні вироби в розмірі 30%, на автомобілі — 15%, на квартири — 5%. Як пояснив пан Гетманцев (голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики. — Авт.), парламентарям ніяк не вдається домовитися, тому що завжди хтось почувається ображеним, а хтось у виграші. Під цим слід розуміти, що в одних депутатів більше ювелірних виробів, а в інших нерухомості. Ті, в кого більше нерухомості, хочуть нижчих податків на нерухомість, а ті, хто полюбляє ювелірні вироби, хочуть нижчих податків на прикраси. Депутати, їхні друзі та родичі — заможні люди, вони не хочуть платити більше, тому спроби запровадити податки на розкіш приречені на провал.
— Які ще проблеми тут бачите?
● О. Хмелевський:
— Немає чітко визначеного критерію, а що ж таке розкіш. Якщо людина купує невеличку квартиру для своєї сім’ї, гроші на яку збирала багато років, навряд чи таку квартиру можна назвати розкішшю та запроваджувати на неї підвищені податки. Аналогічно й щодо автомобілів. Є автомобілі різних класів та різної вартості. Для когось автівка необхідність, і навряд чи запровадження додаткового податку при купівлі машини дешевої моделі буде виправданим. В Україні й так діють податки на нерухомість та податки на транспортні засоби. Їх підвищення вдарить передусім по незаможних громадянах. До того ж запровадження податків на розкіш призведе до посилення тінізації економіки. Розвиватиметься нелегальна торгівля предметами розкоші, а отже, зменшаться податкові надходження.
— То, можливо, варто запровадити прогресивну шкалу оподаткування, коли вищий відсоток збору передбачено для тих, хто заробляє більше?
● О. Хмелевський:
— Прогресивна шкала оподаткування доходів діяла в Україні у 1991 — 2003 роках та у 2011 — 2015-му. Зокрема, до 2015 року були дві ставки оподаткування заробітної плати — 15% і 17%. У 2016 році основну ставку податку на доходи фізосіб встановили на рівні 18%. Відмову від прогресивної шкали оподаткування пояснювали боротьбою з тіньовою економікою та складністю адміністрування податку на доходи фізосіб при різній шкалі оподаткування.
Справді, при прогресивній шкалі оподаткування роботодавці виплачували офіційно ту частину зарплати, яка підпадала під мінімальну шкалу, а решту — в конвертах. Є підстави вважати, що й тепер, якщо запровадити прогресивну шкалу оподаткування, частка зарплат у конвертах істотно зросте.
— Я вважаю, що варто змінювати підходи до оподаткування, — наголошує експерт із соціальних питань Андрій Павловський. — На жаль, наша влада діє за принципом: треба дерти останню шкуру з пересічного українця, з малого й середнього бізнесу, збільшуючи податковий тягар для них, і водночас не чіпати представників великого капіталу.
У першому варіанті законопроєкту про підвищення податків ішлося про податок на розкіш — пропонували оподатковувати автомобілі й нерухоме майно преміум-класу, ювелірні вироби тощо, які можна вважати розкішшю. Але Гетманцев і Марченко (керівник Мінфіну. — Авт.) “зарубали” таку ідею, бо, мабуть, самі не хочуть платити зайву копійку до держскарбниці зі своїх надприбутків.
— Що каже досвід розвинених держав у питанні оподаткування?
● О. Хмелевський:
— У багатьох європейських країнах діє прогресивна шкала оподаткування. Наприклад, у Німеччині доходи у розмірі 9984 євро на рік не оподатковують. Доходи від 9984 до 57 918 євро на рік оподатковують за ставкою 14%, доходи від 57 918 до 274 612 євро — за ставкою 42%, а ті, що перевищують 274 612 євро, — за ставкою 45%. У Польщі доходи до 120 тисяч злотих на рік оподатковують за ставкою 12%, вищі — за ставкою 32%.
— Із 27 членів ЄС єдину ставку мають лише шість держав, тоді як у решті країн ставки різняться залежно від розміру доходу, — додає економіст Всеволод Степанюк. — У Фінляндії, Данії та Австрії податок для найвищих доходів перевищує 50%. У Франції уряд готується запровадити новий податок на розкіш — для багатих людей і великих корпорацій.
Крім вищих ставок для найбагатших, у країнах ЄС часто встановлюють неоподатковуваний мінімум, тобто розмір доходу, з якого податку не сплачують узагалі. Наприклад, у Польщі річний неоподатковуваний мінімум становить 30 тисяч злотих (це близько 315 тисяч гривень).
Зрозуміло, що копіювання моделі оподаткування доходів успішних країн автоматично не поліпшить життя українців. Проте уряд повинен зважати на те, як доходи оподатковують за кордоном. Влада нині має мету наповнити бюджет. Але ж після війни треба буде думати про те, як повертати на Батьківщину мільйони біженців і залучати трудових мігрантів та іноземні інвестиції.
● А. Павловський:
— У західних державах також значно вищий податок на дивіденди з корпоративних прав. А це, власне кажучи, податок на доходи власників заводів, пароплавів, тобто на доходи олігархів. У Франції та Німеччині такий податок становить 25 — 27%, у скандинавських країнах — до 50%, а в Україні — 5%. Як бачимо, наші правила оподаткування аж ніяк не справедливі. Те, що робить Гетманцев і компанія, більше схоже на шкідництво під час війни.