Вона — одна з легенд українського телебачення і радіо. Голос Тамари Стратієнко я пам’ятаю з дитинства, коли, перебуваючи на канікулах у бабусі, слухав на старенькому приймачі програми “А ми до вас в ранковий час” або ж “Від суботи до суботи”... 23 вересня дикторці, якою захоплювалось не одне покоління слухачів і глядачів, виповнюється 77 років.
— Будете відзначати цю дату, Тамаро Миколаївно?
— Ви знаєте, я не люблю свого дня народження і сама нічого не влаштовую. (Усміхається). Усе організовують мої діти: накривають стіл та запрошують до себе. У будь-якому разі це завжди дуже скромно — абсолютно — й суто в колі сім’ї. Так було все життя... Зрештою, сьогодні частина рідних, зокрема син, який має трьох неповнолітніх дітей, перебуває за кордоном.
— Він вас не кличе до себе?
— Кличе, але... Я не уявляю себе за кордоном. Ні, мені доводилося бувати не в одній країні, й мені там сподобалося. Проте нині я ні за яких обставин не поїду з України. Попри все, буду тут. Тим більше, що Київ нині такий прекрасний: чистий, красивий, заквітчаний. Він ніколи таким не був, навіть до великої війни. Маємо завдячувати комунальним службам, які працюють відповідально, швидко та натхненно. І це справді видно.
— А як же постійні повітряні тривоги?
— Коли лунає сирена, я в метро не біжу, хоча воно — недалечко. Ховаюсь у ванній кімнаті: поставила там крісло й пуфик. Удень сиджу собі та гортаю інтернет, він, до речі, непогано працює. Вночі ж кладу на підлогу постіль і намагаюсь заснути. Однак, який там сон, коли думаєш про весь той жах. Серце калатає, душа болить, але... Намагаєшся трохи приборкати страх і берегти себе задля дітей та онуків.
— Як би ви речення продовжили: тепер Росія для мене назавжди..?
— Ворог. Це — недодержава, в якій живуть дикі й страшні люди. Ви тільки подивіться, що вони роблять (можна згадати ті ж Бучу й Ірпінь), ви тільки послухайте, що говорять. Причому навіть ті росіяни, які часто приїздили в Україну та знімалися тут на кіностудіях. Їх запрошували також на радіо й телебачення. Це були нормальні люди. І в що вони перетворилися під дією пропаганди... Росія принесла нам лише страждання!
— Сльоза часто бринить сьогодні на ваших очах?
— Звичайно... Я плачу щодня. Іноді сум так огортає душу, що... Зачинюсь у ванній і реву. Потім стає ніби трошки легше. Особливо, коли ще прочитаєш хороші новини з передової. Водночас розумію, що за всім стоїть колосальний труд наших захисників. Перемоги ж вимагають стільки праці, крові й поту... Дай Боже, якомога більшій кількості воїнів зберегти життя.
Хочеться вклонитися їм і сказати фразу, яка комусь може видатися надто високопарною: слава землі, яка народжує таких синів! Ви знаєте, якби я укладала рейтинг професій, то на третє місце поставила би вчителів, на друге — священників, а на перше — захисників Вітчизни. Тільки тепер ми всі розуміємо, наскільки їхня робота важлива та які у нас вражаючі воїни.
— Чого не скажеш про деяких зірок естради. От як вам скандально відома Таїсія Повалій?
— Ніколи не думала, що вона може так вчинити. Україна ж усе зробила для неї... Остання заява співачки, що Росія — найкраща країна (мабуть, ви бачили відео), це ганебно. То не просто фарисейство, а справжня зрада. Не хочу навіть говорити про Таїсію Повалій. Мені бридко. Так, брии-и-идко. Як можна бути такою жахливою людиною?! Ну, нічого — їй воздасться, як то кажуть. Усе стане на свої місця й час розплати настане.
— Якщо говорити про більш приємні речі: ви й далі працюєте у педагогічному університеті?
— Так. Якби я не викладала, не знаю, що робила би. У нинішні важкі часи це мов соломинка. До того ж робота додає сили, настрою, оптимізму. Цьогоріч, думали, студентів буде мало, а виявилось більше, ніж торік. Тож є з ким працювати. Вони такі красиві, сміливі, натхненні. І це прекрасно! Прикро, що через часті повітряні тривоги навчання буде дистанційним... Ну, що тут поробиш.
— Тамаро Миколаївно, ви — оптимістка?
— Як усі ми, я вірю у Перемогу. Іншої думки навіть не допускаю. Щодня молюся — на ніч і зранку, — щоб Господь та світлі сили небесні нам допомогли. Ми ж знаємо, що добро завжди перемагає зло. Рано чи пізно. Однозначно. Не сумніваюсь, що так буде й цього разу!