Навіть сьогодні цей колектив активно гастролює. Хлопці не так давно повернулись з великого туру, в рамках якого дали тринадцять концертів у дванадцяти містах! Стартували в Луцьку, а фінішували в Житомирі...
— На гастролях, сподіваюсь, обійшлося без сюрпризів?
— На щастя, так, — каже “Експресу” заслужений артист України Андрій Капраль. — Лише в Івано-Франківську повітряна тривога почалася під час виконання останньої пісні. Ми її закінчили й усі спокійно розійшлися. В інших містах “сирени” також були, але до або після концерту. Взагалі цей тур пройшов без особливих пригод. Ніхто з хлопців навіть не захворів. Минулого ж року двом із шести учасників довелося завершувати гастролі з бронхітом, а третьому — зі складною пневмонією. Іноді й таке буває. Що вже казати про якісь проблеми з голосом.
— Чи звучала на ваших концертах пісня “Гей, пливе кача”?
— Ні. Вона була би трохи недоречною та випадала з нашої програми. Зрештою, ця річ сьогодні й так звучить дуже часто. Адже на щиті несуть наших героїв, тому... Не хотілося б ще зі сцени нагадувати людям, що кожного дня в Україні ховають захисників і захисниць. До слова, до мене (й не тільки) часто звертаються за дозволом на виконання нашої версії “Качі”. Ми всім даємо “добро”, іноді — й ноти... Самі ж наразі не включаємо цю пісню до концертного репертуару “Піккардійської терції”.
— Наскільки активно ви підтримуєте нині ЗСУ?
— На кошти, які зібрали під час цього туру, вдалося купити “швидку” для наших хлопців і дівчат на передовій. У попередні рази також було придбано “джип” для парамедиків. З їхніх розповідей знаємо, що наша машина дуже багато життів врятувала... Звичайно, приємно, що ми можемо бодай якимось чином долучитися. Нині багато хто влаштовує на цьому певний піар. “Піккардійська терція” ж ніколи не хизувалася тим, що зробила. Для нас головне — не розголос, а допомога армії.
— До речі, повістки комусь із “піккардійців” приходили?
— Якщо говорити про себе, то я повістки не чекав. Не хотілося переживати, що хтось буде “відловлювати” мене на вулиці. (Усміхається). Тому торік пішов у військкомат. Можливо, й запізно, але... Я в армії не служив, бо навчався у консерваторії, а потім за станом здоров’я був комісований. Однак у воєнний час, за законом, я придатний до служби. Тому пройшов ВЛК і стою, як й інші учасники “терції”, на обліку. Якщо буде потреба, мене мобілізують. Звичайно, я нікуди втікати не збираюся!
— А як би ти речення продовжив: “Ніколи не пробачу росіянам...”?
— То складне речення. (Після паузи). І батьки, і Церква завжди вчать прощати. Багато кому я можу пробачити, а от москалям — ні. Усі ті вбивства, їхню нелюдяність, а ще — підтримку звичайними громадянами того, що їхня країна веде проти нас війну. Я вважаю, що будь-яка адекватна людина не може — за своєю суттю — схвалювати зло. Вони ж тішаться, що когось “звільняють” та вбивають. Причому безупинно. Як військових, так і цивільних... От не можу я цього пробачити!
— Скажи, як ти відновлюєш емоційну рівновагу? Сьогодні ж — щодня більші чи менші стреси...
— Тут допомагають сім’я, друзі, музика. Банально — природа. Пройдешся десь за містом, де чисте небо, цвітуть квіти й співають птахи — і вже настрій покращується... Наша робота — підживлювати позитивними емоціями інших людей. Тож маємо бути у відповідному тонусі. Аби поділитись із глядачами, які прийдуть на концерт, добром і радістю... Зрештою, цей обмін завжди взаємний: публіка теж віддає нам свою енергію.
— Наприкінці хочу спитати про таке: дуети — це завжди проблема, тріо — ще більша... А як це, коли в колективі шестеро виконавців?
— Звичайно, всі ми різні. Реально різні. За характерами, за звичками, за темпераментами. Тому досить часто в нас буває гучно. Можемо й покричати. До бійки, щоправда, не доходить, проте... (Усміхається). Мусимо щось доводити, в чомусь переконувати один одного. Ну бо це все — задля спільної справи.
Та коли нас запитують, у чому секрет довголіття “Піккардійської терції”, я завжди відповідаю: якби ми знали, то, напевно, такого колективу вже б не існувало... Безумовно, нічого вічного в тому світі немає і наша історія колись завершиться. Тоді, можливо, й зрозуміємо, що тримало всіх разом... А наразі вокальній формації пішов 32-й рік!