За даними прес-центру штабу Операції об'єднаних сил, 11 червня збройні формування Російської Федерації 24 рази порушили режим припинення вогню. З них сім разів — із застосуванням заборонених Мінськими угодами 122 мм артилерії, мінометів калібру 120 та 82 мм. Не обійшлося без жертв. Загалом за останні дні на Донбасі загинули двоє українських військових, ще 11 отримали бойові травми та поранення різної тяжкості.
Бойовики обстрілюють також населені пункти, зокрема, Водяне, Лебединське, Широкине, Красногорівку, Травневе, Зайцеве. Тут ще залишилося мирне населення.
"Нині обстріли тривають на межі Лебединського, за 5 кілометрів від нас. Здебільшого це відбувається вечорами. Буває стріляють о 23 годині, буває о третій ночі. Прокидаємось. Страшно. А наші діти реагують доволі спокійно, ніби дорослі. Під час навчального року вони жили у Маріуполі, це за 7 кілометрів звідси. Тепер в селі, бо канікули", — розповідає в. о. Лебединського сільського голови Юлія Самойлова.
Місця обстрілу у Лебединському.
Фото прес-служби ООС
За словами пані Юлії, місцеві мешканці за ці роки уже звикли до обстрілів. Особливо Лебединське постраждало у 2016-у. Тоді було пошкоджено 120 будинків, з яких наразі відновили лише чотири. У селі проживає близько 450 людей, з них — понад 20 дітей..
Інтернету в Лебединському немає, працює лише мобільний зв'язок. Щастя, що є світло й газ. А от води теж нема — за нею люди вирушають до Маріуполя.
"Обстріли тривають постійно, — розповідає мешканка селища Новолуганського, яка попросила нас не вказувати її ім'я та прізвище. — У селі є бомбосховище. Коли близько стріляють — люди йдуть додому, але дехто залишається на вулиці. За 5 років до цього звикли. Але всі, хто живе на лінії розмежування, хочуть миру. Ми втомились плакати”.
У село Травневе, що розташоване на лінії розмежування, потрапити можна тільки за перепустками.
Травневе. Внаслідок розриву гранати вибуховою хвилею вибито вікно.
Фото прес-центру штабу ООС
"Лікарів тут немає. В нескладних випадках допомагають військові медики. При серйозних — доводиться їхати в лікарню чи до сімейного, який живе в Новолуганську. На автобус люди йдуть після того, коли перечекають обстріли. Під час них у підвал не ховаються, бо якщо прилетить снаряд, то може статись обвал", — розповідає Ніна Уманець, координатор штабу допомоги тим "Пролісок", що опікується тими. хто живе поряд із війною. Ніна — з селища Луганське Бахмустького району, а волонтерить у Травневому, що орієнтовно за 18 км від її селища.
У Водяному зараз проживає 10 мешканців пенсійного віку.
"Це колишній дачний кооператив, але від початку війни там оселилися люди з окупованих територій, — розповідає Євген Каплін, волонтер гуманітарної місії "Пролісок". — Електропостачання тут з перебоями, воду привозять волонтери, постійного транспорту, щоб поїхати до Маріуполя чи інших міст — немає, телефонного зв'язку — також. Щоб зателефонувати родичам чи друзям, потрібно йти через заміноване поле до сусіднього села Лебединське, бо дорога, яка вела до нього, окупована".
Волонтери відвозять місцевих до медичних установ, щоб допомогти з хворобами.
"Якось до нас звернувся місцевий житель пан Василь зі скаргами на стан здоров'я. Відвезли його на медичне обстеження. Виявилось, що за цей час він пережив два інфаркти, про які навіть не знав..." — зауважує волонтер.
Раніше в селі проживало 12 осіб, але один з них — молодий хлопець — помер від хронічної недуги, не маючи доступу до медичної допомоги. Не переживши втрату сина, його батько наклав на себе руки.
Євген Каплін повідомив, що повідомив, що за час перебування на лінії розмежування чув щонайменше про два десятки випадків самогубств. Не всі витримують життя під обстрілами...
Дізнайтеся також про мешканця Луганщини, який розвінчує міфи про українських повстанців.
