Його об’єктив зафіксував найвідоміших голлівудських зірок (від Мерилін Монро до Марлона Брандо), найповажніших політиків (від Джона Кеннеді до Рональда Рейгана), найкрутіших музикантів (від “Бітлз” до Дженіс Джоплін). Мабуть, немає такої знаменитості ХХ століття, яка б не потрапила на світлини Річарда Аведона. Легендарного фотографа не стало рівно 20 років тому.
Хтозна, як би склалась доля хлопчика з бідної єврейської сім’ї, якби його батьки — Яків і Ганна — не відважились на еміграцію за океан. Яке саме місто вони вирішили полишити — Одесу чи Умань — біографи не зазначають, вказуючи розпливчасте формулювання “Російська імперія”. У будь-якому разі велося їм, очевидно, несолодко, тож, як тільки випала нагода (точніше — вдалося зібрати гроші на квиток), вони вирушили в Нью-Йорк.
Там, 15 травня 1923 року, і з’явився на світ хлопчик, якого нарекли Річардом, а вдома кликали просто — Дік. Іграшок в оселі Аведонів було небагато, тому, коли до рук дитини потрапив старий поламаний фотоапарат (тато підібрав десь надворі, щоб здати на брухт), малюк з цікавістю взявся його вивчати. Потім, через багато років, батьки зіркового фотографа згадуватимуть цей факт з усмішкою.
Як і те, що в 12 років він захотів стати членом молодіжного фотоклубу, що діяв при місцевій єврейській організації. Там Дік пропадав цілими днями, чаклуючи в лабораторії, при світлі червоної лампи, над знімками. Щоразу, коли у ванночці з проявником з’являлось зображення — елемент за елементом — дивувався не менше ніж фокусам у цирку. В тому всьому для дитини була якась магія...
Навіть коли Аведон стане знаменитим фотографом, він збереже у душі це відчуття. І сам, мов чарівник, створюватиме якийсь дивосвіт. У ньому Сильвестр Сталлоне й Клаудія Шиффер перетворяться на Адама і Єву з блюдцями на інтимних місцях. Елтон Джон — в агресивну жінку в чорній сукні та на підборах. Джон Гальяно — на чорта із хутора біля Диканьки. А Коко Шанель із сигаретою у зубах — на стару Шапокляк... О, він любив давати волю своїм фантазіям!
І зірки, більші чи менші, погоджувались на сміливі експерименти, довіряючи авторитету метра й розуміючи, що такі знімки, як у Річарда Аведона, їм не зробить ніхто. Зрештою, більдредактори глянцевих журналів щоразу вимагали щось “оригінальне й круте”. Особливо не економлячи на гонорарах. Проте, коли фотографувати доводилось політиків, тут креативність треба було стримувати. Скажімо, у випадку Дуайта Ейзенгауера та Рональда Рейгана — це звичайні чорно-білі портрети. Так само — і з Далай-ламою.
Річард Аведон зазвичай працював у чорно-білих тонах і не так часто брався за колір. Найвідоміший виняток — рекламна кампанія для будинку моди Джанні Версаче. Ось там американець максимально використав усі барви веселки, щоб спокусити багатих модниць сукнями, пістрявими лосинами й аксесуарами від скандального італійського кутюр’є. Потім, до речі, вони увійшли у спеціальний альбом “Оголені & вбрані”.
Загалом Річард Аведон видав чортову дюжину книжок зі своїми роботами. Не тільки пов’язаними з модою, але і з його поїздками на Дикий Захід (там він п’ять років знімав простих американців), в охоплений війною В’єтнам (репортажні фото звідти не можуть не шокувати) або до Німеччини, де було зруйновано Берлінський мур і країна нарешті змогла возз’єднатись... А ще він відвідував психіатричні клініки (до слова, сестра метра мала серйозні проблеми з головою), цирки-шапіто, вар’єте, нічні клуби та всілякі тусовки. І клацав, клацав, клацав!
Не знаю, правда, чи залишив Річард Аведон для історії світлини своїх дружин. Їх у митця було дві — Марія і Евелін. Остання подарувала йому сина, якого назвали Джоном. Вони прожили разом 55 років і, як мовиться, тільки смерть розлучила їх. Причому Евелін Аведон відійшла у засвіти в березні 2004-го, а її уславлений чоловік — у жовтні того ж року. Смерть застала його, звичайно ж, за роботою. 81-літній американець помер під час відрядження у Техас. У нього стався геморагічний інсульт, простіше кажучи — крововилив у мозок.
Влад КОРСАКОВ
