Це була не просто ще одна сутичка на багатостраждальних теренах Східної Європи, а зіткнення двох цивілізацій — західної християнської і східної мусульманської, яке завершилося нищівною поразкою сил Великого князівства Литовського і Королівства Польського.
На початку XVI століття землі Східної Європи часто ставали ареною кривавих конфліктів. Причиною була постійна загроза з боку Кримського ханства, васала Османської імперії. Кримські татари здійснювали набіги на руські землі, які тоді входили до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Татарські набіги були частиною ширшої стратегії османів щодо послаблення християнських держав Європи.
Весною 1519 року кримські татари розпочали нову велику кампанію. У липні потужне кількатисячне татарське військо під командуванням сина хана Мехмеда І Богатир-Гірея, поспішно рухаючись так званим Чорним шляхом, дійшло аж до Бугу. При цьому ординці пограбували Руське, Белзьке та Люблінське воєводства Речі Посполитої. Офіційно заявлялося, що сам хан до цієї військової експедиції не має ніякого стосунку, а напад організували молоді татарські вельможі, які хотіли відомстити польським шляхтичам за їхній руйнівний напад на Крим кількарічної давності.
Загроза була така велика, що Польща і Литва вирішили об’єднати свої сили для відбиття нападу. Проти ординців виступило посполите рушення (ополчення) під проводом великого маршалка коронного Станіслава Ходецького та подільського воєводи Марціна Каменецького та п’ятитисячна армія Великого гетьмана Литовського Костянтина Острозького. Однак між полководцями відразу ж почалися сварки. Острозький радив почекати, поки частина татарського війська переправиться через Буг, щоб розгромити їх по частинах, або принаймні відкласти битву до прибуття військової допомоги — загонів польного гетьмана коронного Яна Творовського.
Врешті Костянтин Острозький, як один із найдосвідченіших командирів свого часу, й очолив об’єднане військо. Раніше від неодноразово успішно захищав руські землі від нападів татарських і московських військ. Острозький був відомий своєю хоробрістю та військовим талантом, і саме на нього покладали великі надії у боротьбі з ордою.
Водночас хроністи зазначали, що Костянтин Острозький не хотів приймати битву через велику кількість татар і хотів із ними боротися за Бугом, не форсуючи його. Він уникав битви у відкритому полі й пропонував почекати до ранку. Однак молоді та недосвідчені польські командири стали йому дорікати, мовляв, він не хоче, аби поляки здобули славу.
Тож польсько-литовсько-руські війська почали переправлятися через Західний Буг. Однак з другого берега на них полетіли хмари татарських стріл, через що жовніри не могли розгорнути бойовий порядок і зазнали важких втрат. Побачивши це, Острозький переправив своїх вояків через інший брід і вступив у бій з татарами, що зрештою дало змогу висунутися коронним військам.
Але через значну чисельну перевагу татар і несприятливі умови місцевості для важкої кавалерії польсько-литовські війська не змогли протистояти ворогу, який обійшов їх з флангів. Костянтин Острозький намагався організувати оборону, але хаос, що охопив його війська, не дав йому підготуватися до нападу ворога.
Польсько-литовське військо виявилося в пастці й, хоча чинило опір, зазнало нищівної поразки. Ця битва стала великим ударом для Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Після поразки татарські війська ввійшли в Сокаль і дотла спалили це місто.
Загинуло кілька тисяч вояків, а ті, що залишилися живі, потрапили в полон або втекли з поля бою. Князь Костянтин Острозький був змушений відступити, визнаючи поразку. Татари також втратили багатьох воїнів. Водночас перемога у битві дала змогу Мехмет Гірею знову закріпити за кримськими татарами реноме грізних воїнів, яке ті вже стали втрачати через кілька поразок.
Іван ГАВРИШ
