“Ишь, чего хохлы захотели! Республику им подавай!” — обурився російський монарх Олександр ІІ, відпочиваючи на німецькому курорті Бад-Емсі. І рішучо поставив свій підпис під таємним розпорядженням, яке того ж дня, 30 травня 1876 року, було спроваджено до Петербурга, а 5 червня, вже доповнене конкретними інструкціями, дійшло до Києва.
— Емський указ — це традиційне найменування висновків Особливої наради, які підписав російський імператор Олександр II 18(30) травня 1876 року. Вони були спрямовані на обмеження використання у Російській імперії української мови чи, як тоді казали, “малоросійської говірки”, — пояснює мовознавець Іван Ціхоцький.
— Що стало причиною появи цього документа?
— Таємне розпорядження російського монарха з’явилося тоді, коли на західних теренах тодішньої Росії активізувалися національно-визвольні рухи. Поневолені народи хотіли використовувати власні мови, а це загрожувало самодержавству.
Указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською, без спеціального дозволу, а також видавати оригінальні твори та робити переклади з іноземних мов. Виняток робили лише для “історичних документів і пам’яток” та “творів красного письменства”, однак із низкою застережень. Так, заборонялася українська орфографія “кулішівка”, а допускалася лише “загальноруська орфографія” — “ярижка”.
Заборона стосувалася також друку нот із українськими текстами, постановок українських театральних вистав і проведення концертів з українськими піснями. Викладати українською мовою у початкових школах теж не дозволяли. За дотриманням цієї заборони мали наглядати місцеві адміністрації. Їм же дали розпорядження вилучити зі шкільних бібліотек книги українською мовою.
На підставі Емського указу закрили Південно-Західний відділ Російського географічного товариства в Києві, припинили видання газети “Київський телеграф” і звільнили низку професорів-українців з Київського університету: Михайла Драгоманова, Федора Вовка, Миколу Зібера, Сергія Подолинського та інших.
— Чи правда, що й тут не обійшлося без колаборантів?
— Так. Емський указ іноді ще називають “Юзефовичевим законом” не просто так. Це прізвище його головного автора — помічника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича, який також відомий тим, що в 1840-х роках допоміг російській владі викрити учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Саме Юзефович, українець за походженням, нащадок реєстрової козацької старшини, підготував меморандум на ім’я імператора, де звинуватив діячів українського руху в тому, що вони прагнуть “вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі”. Юзефович також особисто ініціював закриття газети “Київський телеграф” та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
— Емський указ був не першою спробою царської влади придушити мовне самовираження українців. Чи не так?
— Справді, 30 липня 1863 року з’явилось таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, у якому той наказував призупинити видання значної частини книг, написаних “малоросійською” мовою. Указ забороняв публікацію релігійних, навчальних і освітніх книг, однак ще дозволяв друк художньої літератури українською. Валуєвський циркуляр став преамбулою для майбутнього Емського указу. А мотивом до його появи стали підозри царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв.
Наслідки впровадження указу для української літератури й культури були передбачувано катастрофічними. Передусім в аспекті русифікації. Щоправда, підписання указу також опосередковано посприяло формуванню нового культурного рельєфу українських етнічних територій. Після заборони друку українською мовою у Російській імперії багато авторів стали видавати свої твори в Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Це підсилило позиції українофільських сил та об’єднало українців, що проживали по різні боки кордону. Саме тоді Галичина дістала назву “українського П’ємонту”.
— Скільки часу тривав лінгвоцид — репресії проти української мови?
— Де-факто дія Емського указу в Російській імперії тривала майже 30 років, до 18 лютого 1905 року. До слова, українське питання вже тоді не залишало байдужою світову спільноту. Так, у 1878 році на Першому міжнародному літературному конгресі в Парижі за сприяння головуючого Віктора Гюго серед делегатів роздали брошуру Михайла Драгоманова з різким засудженням Емського указу. Багато європейських літераторів і науковців висловлювалися проти указу, який неправомірно обмежував українську мову.
