Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору. За оцінками Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, у 1932 — 1933 роках від голоду померли 10,5 мільйона українців!
— В УРСР приблизно 90% населення були селяни, — розповідає історик Ігор Дерев’яний, дослідник визвольного руху. — Під час Нової економічної політики (НЕПу), яка розпочалася у 1921 році, селяни навіть мали можливість збувати господарські товари на внутрішньому ринку. Тож їхній економічний стан покращився.
Однак виникнув конфуз — усі добре розуміли, що агропромисловість не розвивається за відсутності приватної власності, але надання права на приватну власність суперечить ідеології комунізму. Бо ж тільки держава повинна розподіляти й контролювати всі ресурси. Окрім того, радянська Росія, яка у той час відмовилася віддавати “царські борги”, які отримала під час Першої світової війни, опинилася ізольованою від світу. Потрібно було щось змінювати.
Наприкінці 1920-х влада оголосила курс на індустріалізацію, що означало посилення промислового комплексу країни. Селян зобов’язали постачати місту всі необхідні сільськогосподарські продукти. Для цього проводилася колективізація, а саме одержавлення сільськогосподарського комплексу — формування колгоспів та радгоспів. Право на два гектари землі на одного члена сім’ї уже було скасовано, натомість людям залишали лише невеликі ділянки. Селяни повинні були ставати колгоспниками і працювати на державу. Зокрема, пропаганда звучала так: “Маємо підтримувати державу, бо вона дбає про нас усіх”. А паралельно наголошувалося, що держава має багато ворогів, як-от “буржуазний загниваючий Захід”, проти якого треба боротися.
Селян розкуркулювали, відбирали все майно й відправляли сім’ями в Сибір як дешеву робочу силу. Людей фактично дискримінували за соціальною ознакою — якщо ти багатій, значить — куркуль, бо нажив майно нечесним шляхом.
— Селяни чинили опір такій політиці?
— Так, за даними СБУ, відбулося приблизно 5000 селянських повстань у 1930 — 1931 роках. Люди влаштовували бунти проти формування колгоспів та примусового позбавлення власності. Однак проти українських селян влада висувала озброєні загони.
— Що ж було далі?
— Навесні 1932 року радянська влада розпочала посилені хлібозаготівлі, в рамках яких конфісковували лише надлишок зерна. Але для виконання плану зерна бракувало, зокрема через гірший урожай, недотримання умов його зберігання і саботаж селян. У людей не було бажання якісно працювати, оскільки їм не платили за це. Працювати доводилося лише за трудодні.
7 серпня 1932 року було прийнято закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності” — більше відомий як “закон про п’ять колосків”. Усе колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Згідно з цим законом, держава карала голодних селян, які збирали на полі залишки врожаю, ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або й розстрілом.
Однак плани заготівель усе одно не вдавалося виконати. Тож влада відібрала навіть посівні запаси, які залишилися у колгоспах восени.
— Наскільки погіршилася ситуація у 1933 році?
— Ситуація була критичною, адже засівати землю не було чим. Відбувалася конфіскація не лише зерна чи ячменю, а й інших продуктів харчування в українських селян. Доведені голодом до відчаю, люди втрачали глузд і навіть вдавалися до канібалізму. Перша документальна згадка про людоїдство зафіксована навесні 1933 року. Були випадки, коли й батьки вбивали власних дітей.
Люди намагалися покинути села й переїхати у міста, де їжа була. Але ж діяло розпорядження, яким селяни закріплювалися за своїми місцями проживання. Довкола сіл чергували спеціальні загони, які ловили селян і повертали назад.
Хоч був тиск з боку міжнародної спільноти, радянська влада не зупиняла своїх заходів, а навпаки — все заперечувала й навіть відмовлялася від міжнародної допомоги. При цьому експорт зерна з України продовжувався.
— Скільки українців померло у 1932 — 1933 роках унаслідок штучно організованого радянською владою голоду?
— Понад три мільйони. Найбільший відсоток смертності був у Центральній Україні — це Черкащина, Київщина, Дніпропетровщина. Однак варто зауважити, що радянська влада намагалася всіляко приховати кількість жертв геноциду. Чимало медичної документації було знищено, а в багатьох “картках” причиною смерті було вказано серцеві хвороби. Також фігурувала цифра 5 мільйонів українців з урахуванням втраченого покоління — ненароджених. Є згадки й про 10 мільйонів жертв штучного голоду.
— Коли Голодомор 1930-х років уперше було названо геноцидом?
— Автор цього терміна — поляк єврейського походження Рафаель Лемкін — юрист, який виїхав до США напередодні Другої світової війни. У листопаді 1953 року він виголосив доповідь “Радянський геноцид в Україні” в Нью-Йорку з нагоди 20-ї річниці Великого голоду 1932 — 1933 років, у якій ті події назвав не просто масовим убивством, а геноцидом.
