18 січня 1654 року гетьман Богдан Хмельницький скликав військову раду, яка увійшла в історію як Переяславська. Історики досі оцінюють її результати неоднозначно. Що ж відбулося тоді насправді? І чому гетьман пішов на тимчасовий союз з московським царем?
— Переяславські переговори мали цілу низку передумов, які змушували Україну шукати нові варіанти формування військово-політичного блоку проти Речі Посполитої, — розповідає історик Іван Сварник. — Ще під час битви під Берестечком у 1651 році виявилося, що татари ненадійні союзники гетьмана, адже вони покинули поле бою. У 1653 році, коли в Україну прийшло військо на чолі з польським королем Яном II Казимиром і Богдану Хмельницькому вдалося взяти ворога в облогу під Жванцем, польські воєначальники знову домовилися з кримським ханом. Тоді татари з поляками уклали сепаратний мир.
Самотужки боротися з Річчю Посполитою Україна не могла через брак ресурсів. Тож Хмельницький був змушений шукати нового союзника й вирішив звернутися до московитів. Він вважав, що оскільки Москва розташована далеко, то безпосереднього впливу на Україну вона не матиме.
— Як розгорталися події у Переяславі?
— Відбулася старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. Московське посольство під проводом боярина Василя Бутурліна також зустрілося з козацькою старшиною. Домовленості були усними, але мали бути скріплені церковною присягою у місцевому соборі. Як тільки Хмельницький увійшов до храму, то став вимагати, щоб Бутурлін також склав присягу від імені царя, зокрема, що цар, приймаючи у своє покровительство козаків, буде зберігати за ними всі права та вольності й захищатиме їх. Але Бутурлін відмовився.
Тоді Хмельницький знову пішов на кількагодинну нараду зі старшиною. Врешті Бутурлін пообіцяв, що царське слово міцне й непорушне. Козаки вирішили, що така обіцянка прийнятна, тож присягнули на вірність цареві. Після цього московське посольство їздило українськими містами й приймало присягу від українців. Але у деяких містах їм не те, що не хотіли присягати, а виганяли й навіть били киями. Московити заявляли, що в той час їм присягнули понад 200 тисяч українців, що є абсолютним нонсенсом, позаяк московське посольство навіть не відвідало так багато міст.
— То що передбачали Переяславські домовленості?
— Москва брала козаків під свою протекцію і зобов’язувалася надавати Україні військово-політичну підтримку у відстоюванні своєї незалежності від Польщі. Натомість козаки також мали збройно допомагати Московії. Крім того, Московія мала визнавати повну автономію України. Після Переяславської ради гетьман разом з генеральним писарем конкретно прописали пункти договору й направили його до Москви. За результатом переговорів було укладено Березневі статті. Однак пізніше московські дяки заявили, що ці статті загубилися, і вони відновили по пам’яті лише скорочений варіант, який, звісно ж, суттєво відрізнявся від “пунктів Хмельницького”.
— А чи йшлося у договорі про “возз’єднання”, яким і нині нерідко спекулює російська пропаганда?
— Аж ніяк! Узагалі термін “возз’єднання України з Росією” з’явився у XIX столітті. На мою думку, його автором став Пантелеймон Куліш, який видав збірник документів під назвою “Воссоединение Руси”, де, власне, йшлося про Переяславську раду. На той час Куліш вважав ті події позитивним явищем, яке дозволило з’єднати дві гілки слов’янських братніх народів. Але насправді ніякого возз’єднання не було й не могло бути.
Радянські історики відродили ідею возз’єднання у 1954 році, під час річниці Переяславської ради. Тоді опублікували тези ЦК КПРС “Про 300-річчя возз’єднання України з Росією”. У радянській літературі поширювалося твердження про Київ як колиску трьох братніх народів — українського, російського та білоруського.
— То чим була ця угода насправді?
— Для Богдана Хмельницького союз із царем був однією з низки міжнародних угод, яких він укладав дуже багато. Москва була для нього лише інструментом для досягнення незалежності від Речі Посполитої.
— Як цей союз виглядав на практиці?
— У 1655 році в Україну прийшло досить велике московське військо, яке разом з військом Богдана Хмельницького розпочало бойові дії проти Речі Посполитої. Зокрема відбулася велика битва під Охматовом, яку охрестили “Дрижиполем”. Однак, попри великі втрати, жодна зі сторін не здобула вирішальної перемоги. Восени того ж року відбувся успішний бій союзної армії проти війська Речі Посполитої поблизу Городка. Після цього союзники розпочали облогу Львова. А невдовзі московити й українці здобули Люблін. У Хмельницького були перспективи піти вглиб і розгромити Річ Посполиту, але напали татари, які вже були союзниками польського короля.
— Чим закінчилася “співпраця” гетьмана й царя?
— Польський король послав таємну делегацію до Москви, яка залюбки почала переговори, бо у війні з Річчю Посполитою територіальних здобутків було мало, а ресурсів витрачено багато. У 1656 році між Річчю Посполитою і Московською державою було підписано Віленське перемир’я.
Дізнавшись про вчинок Москви, Богдан Хмельницький страшенно розлютився і почав активно формувати нову зовнішньополітичну коаліцію, яка була б скерована не лише проти Речі Посполитої, а й проти Московської держави. Хмельницький вів переговори з Семигородським князівством, зі шведами, турками та іншими. Він зробив багато кроків у цьому напрямі, але, на жаль, у нього стався крововилив і 6 серпня 1657 року гетьман помер.