Мінкультури та інформаційної політики створило комісію для перевірки використання УПЦ МП об’єктів Почаївської лаври. Цілком можливо, що ченцям московського патріархату доведеться виселитися з монастиря, як і у випадку з Києво-Печерською лаврою. То якій конфесії після цього можуть передати Почаївську лавру? І що відомо про її історію? Про це розповідають Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ, та Петро Кралюк, доктор філософських наук, професор Національного університету “Острозька академія”.
— Чи правда, що засновниками Почаївського монастиря були ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли з Києва, коли хан Батий захопив його у 1240 році?
● В. Мороз:
— 14 листопада 1597 року Анна Гойська, вдова луцького земського судді, власниця Почаєва, заснувала у селищі православний монастир і передала обителі майно свого покійного чоловіка. Жодних документальних свідчень про те, що обитель існувала раніше, нема. Хоч, можливо, у цьому місці й жили окремі монахи, пустельники.
● П. Кралюк:
— Того ж року за наказом Гойської до Почаєва була перенесена ікона Богородиці, яка вважалася чудотворною. Перед нею нібито зцілився сліпонароджений брат Анни. Нині ця ікона — головна святиня лаври.
— А як Почаївський монастир став греко-католицьким?
● В. Мороз:
— Вже у середині 1670-х у Почаєві деякі ченці підтримували унію, тобто Греко-католицьку церкву. У 1693 році там навіть відбувся так званий почаївський бунт (збройне повстання підняли монахи, які були проти унії). Прихильників унії тоді ув’язнили.
У 1700 році розпочалася Північна війна. Через 4 роки московські війська прийшли на Волинь, зокрема і в межі Луцько-Острозької єпархії, до якої належав Почаївський монастир. Почалися системні переслідування унійної Церкви. Зрештою у 1712 році в Почаївському монастирі вирішили, що потрібно переходити до унійної Церкви. Це було добровільне рішення братії. У деякій літературі намагаються це подати як насильне захоплення обителі уніатами. Хоча в монастирі монахи залишалися ті самі. Майже до 1832 року Почаївський монастир був греко-католицьким і належав до Василіянського чину.
● П. Кралюк:
— Ченці-василіяни перетворили обитель не лише у потужний релігійний, а й фінансово-господарський та культурно-освітній осередок. При монастирі діяла школа (новіціят), у якій проходили підготовку ченці. Особливо відомою стала Почаївська друкарня, видання якої розходилися по всій Україні. Показово, що низка книг вийшла мовою, близькою до розмовної української. В “уніатський період” тут було надруковано приблизно 200 книг.
У другій половині ХVІІІ століття за значної фінансової підтримки графа Миколи Потоцького на місці старої Троїцької церкви побудували Успенський собор за проектом Готфріда Гофмана — видатну пам’ятку пізнього бароко. У 1773 році Католицька церква з Папою Климентом ХІV, за згодою якого відбулося коронування ікони Почаївської Богоматері, визнала її святість і чудодійність.
— Згодом Почаївський монастир знову став православним.
● П. Кралюк:
— Так. Після того, як волинські землі, зокрема й Почаїв, опинилися у складі царської Росії, почався тиск і наступ на Греко-католицьку церкву. Польське повстання 1830 — 1831 років послужило приводом, щоб відібрати монастир у греко-католиків.
● В. Мороз:
— В обителі поселилися ченці Російської церкви. Фактично відбулася церковна колонізація. Впродовж усього ХІХ століття і світська, і церковна російська влада боролася з "остатками уніатства". Навіть розбирали українські храми й на їх місці будували типово російські синодальні церкви, так звані муравйовки.
— А як Почаївський монастир став лаврою?
● П. Кралюк:
— Бажаючи закріпити православ’я на західних форпостах імперії, синод Російської православної церкви 13 жовтня 1833 року представив імператору Миколі І доповідь, у якій пропонував присвоїти Почаївському монастирю звання лаври. Цар погодився. У 1906 — 1911 роках на місці колишнього палацу графа Миколи Потоцького спорудили Троїцький собор — точну копію Троїцького собору Сергіївської лаври, що під Москвою. Так цілеспрямовано у Почаєві насаджувався “рускій мір”.
Після того, як у 1920-му році Волинь зайняли польські війська, Почаїв опинився у складі польської держави. Тут була зорганізована Автокефальна православна церква. Цікавий факт. 28 серпня 1933 року там відбулася українська маніфестація (кількість її учасників сягала до 20 тисяч осіб), спрямована проти русифікаторської поведінки тодішнього глави Польської православної церкви митрополита Діонісія. Перед закінченням богослужіння двоє юнаків повісили на дзвіниці довжелезний жовто-блакитний прапор. З’явилися транспаранти із написами: “Хочемо Української церкви”, “Хочемо тільки українського єпископату”, “Почаївська лавра мусить бути українською” тощо.
Після цього проповіді в лаврі почали виголошувати українською мовою. Та все ж в обителі й далі домінували русофіли. На початку незалежності України лавра цілком могла стати осередком українського православ’я. Але так і не стала.
— Чому?
● П. Кралюк:
— Буквально в перші дні створення Української православної церкви Київського патріархату керівництво лаври було готове підтримати цю конфесію. Однак з Росії туди терміново прислали ченців, які змусили тодішнього настоятеля лаври покинути монастир. І Почаївська лавра залишилася оплотом “руского міра”.
— То не лише православні, що представляють українську Церкву, а й греко-католики можуть претендувати на повернення у Почаївський монастир?
● В. Мороз:
— Греко-католики хотіли би повернутися у Почаївську лавру й готові співслужити у цій святині з іншими конфесіями. Зрештою, там може діяти декілька монастирів. Адже Почаївська лавра — дуже велика і є загальнонаціональним надбанням.