Окупанти, готуючись до контрнаступу ЗСУ, будують багатокілометрові лінії оборони. Зокрема, у Запорізькій області росіяни вирили окоп завдовжки понад 70 кілометрів! Чи справді такі фортифікаційні споруди можуть убезпечити загарбників від наступу ЗСУ? Про що свідчить історичний досвід?
— В історії воєн існували доволі потужні фортифікаційні споруди, як-от лінія Мажино, — розповідає Василь Павлов, військовий історик, голова громадської організації “Центр мілітарної історії”. — Це оборонна лінія протяжністю понад 400 кілометрів, зведена Францією у 1929 — 1934 роках уздовж кордону з Німеччиною. До 1940-го лінію постійно вдосконалювали. Вона мала захистити країну у випадку війни з Німеччиною.
— Лінія Мажино (названа іменем військового міністра генерала Андре Мажино) проходила через декілька десятків населених пунктів, — додає Михайло Жирохов, військовий експерт. — До складу лінії Мажино входили 39 дотів, 70 бункерів, 500 артилерійських і піхотних блоків, 500 казематів, а також бліндажі та пункти спостереження (Франція вклала у лінію Мажино більше ніж 3 мільярди франків, або 1 мільярд доларів у цінах 1930 року. — Авт.).
— А що відомо про лінію Маннергейма?
● В. Павлов:
— Лінія Маннергейма — це смуга фортифікаційних споруд довжиною 135 кілометрів, яку побудувала Фінляндія на Карельському перешийку у 20 — 30-х роках XX століття на випадок війни із Радянським Союзом. Її назвали іменем головнокомандувача фінськими військами у радянсько-фінській війні Карла Густава Маннергейма. Будівництво перших укріплень розпочалося у 1924 році за участі французьких та бельгійських інженерів. Лінія налічувала 2 тисячі вогневих споруд, частина з яких була здатна витримати пряме попадання 152 — 203 мм снарядів. Лінія мала чисельні мінні поля, штучні протитанкові та протипіхотні перешкоди.
— А навіщо нацисти збудували “Атлантичний вал”?
● В. Павлов:
— Цю систему оборонних споруд німці звели вздовж Атлантичного узбережжя Західної Європи з 1940-го до 1944 року після розгрому Франції. Мета — запобігти вторгненню англо-американських військ на континент. Ця лінія оборони мала протяжність чотири тисячі кілометрів. “Атлантичний вал” (інша назва — “Східний вал”) включав тисячу опорних пунктів, які мали обороняти 300 тисяч солдатів. Складався він із дотів, протитанкових перешкод, спеціальних плаваючих загород. Артилерійські берегові батареї були укриті в залізобетонних блоках, товщина стін яких сягала 3,5 метра. Найбільш небезпечною ділянкою німецьке командування вважало узбережжя Па-де-Кале, тому укріплення тут були найпотужніші, глибина оборони сягала 20 кілометрів від берега.
— I як же вдалося подолати такі укріплені лінії оборони?
● В. Павлов:
— Треба розуміти, що жодна лінія оборони не безкінечна, вона має свій початок та кінець. Наприклад, лінію Мажино німецькі війська просто обійшли з півночі, через Арденські ліси прорвалися до Ла-Маншу, а потім здійснили удар по північній Франції. Відтак лінія Мажино опинилася у глибокому тилу. І коли Франція капітулювала, гарнізон лінії Мажино здався німцям.
Лінію Маннергейма радянські війська просто “прогризли”. Однак вона щонайменше на декілька місяців затримала радянський наступ і дозволила фінам провести мобілізацію. На відміну від лінії Мажино, лінія Маннергейма була побудована у лісах та болотах. Саме там відбулися зрештою найзапекліші бої, причому фінські військові діяли на добре знайомій місцевості й у звичних їм умовах. Здолати фінів радянські війська змогли лише завдяки величезній перевазі живої сили і техніки.
● М. Жирохов:
— Що стосується “Атлантичного валу”, то німці, сподіваючись на рельєф місцевості, а саме підводні скелі, що перешкоджатимуть висадці десанту, не завершили будівництво оборонних споруд. І війська союзників десантувалися саме на тій недобудованій ділянці: і з моря, і з повітря. Повітряний десант закинули далеко в тил ворогу. Його завданням було перерізати комунікації та не допустити підхід німецького підкріплення до узбережжя. Що, зрештою, і сталося. Як бачимо, жодна з фортифікаційних споруд не втримала наступу, тобто не виправдала надій.
— На окупованих територіях України рашисти будують так звану лінію Вагнера, зокрема встановлюють “зуби дракона” — бетонні укріплення у формі пірамід, сподіваючись стримати наступ ЗСУ. Чи ефективні такі споруди?
● В. Павлов:
— Їхня неефективність була доведена ще під час Другої світової війни. “Зуби дракона” встановлювали як німці, так і радянські війська. Але ці фортифікаційні споруди або просто обходили, або нищили. Адже це залізобетон, який руйнується з допомогою снарядів та засобів інженерного розгородження. Не думаю, що вони будуть великою проблемою для ЗСУ.
