Віра Войтків виросла в Новому Роздолі, що на Львівщині. З раннього дитинства любила гуртувати довкола себе однолітків, бо різниця у віці зі старшим братом становила 25 років. Тож часто влаштовувала різні конкурси, а ще — вертеп, коляду, свято на Маланки. Якось заявила мамі: “Виросту й народжу сто дітей”. Згодом мати сказала своїй багатодітній доньці: “Ти собі це вимріяла! Хотіла мати багато дітей, — маєш!”
“У 18 років я вийшла заміж, невдовзі після того завагітніла, — розповідає 40-річна Віра Войтків. — Але через часті стреси й нервування на 14-му тижні стався викидень”. Через кілька місяців жінка відчула, що знову при надії, лікарі підтвердили: будуть двійнята. Рідні дуже зраділи, почали планувати, хто по черзі бавитиме діток.
Раптом на третьому місяці вагітності у жінки почався сильний токсикоз (як вона тоді думала). “Постійно мучила нудота, я блювала, не могла ні їсти, ні пити, — згадує. — Через знесилення й запаморочення важко було навіть ходити”. Звернулася до лікаря, але в маленькому місті не було апарата УЗД, тож її скерували до Львова. Там жінка дізналась, що сталося найжахливіше: один плід завмер і почав розкладатись, інфекція поширилась на другий. Зрештою, в організмі жінки почалось зараження крові, тож лікарі рятували її життя. Після тривалого лікування Вірі повідомили, що вона не матиме дітей... “Дуже важко було це пережити, — ділиться жінка. — Рідні намагались підтримувати, але я бачила, що вони також страждають”.
Попри все, подружжя не відмовилось від бажання стати батьками. “Я була переконана, що в сім’ї має бути плід любові”, — ділиться Віра. Тож домовились з чоловіком Віталієм, що згодом пройдуть обстеження і зроблять усе можливе, аби стати батьками. Але спершу, щоб оговтатись і перемкнути увагу, жінка пішла на роботу, працювала реалізаторкою на базарі. Потім їй запропонували влаштуватись у кав’ярню, для цього треба було пройти медогляд.
Після обстеження гінекологиня несподівано заявила: “Я не підпишу документів для працевлаштування. Бо ви — вагітна”. Віра заперечила: “Це неможливо, адже в мене — безплідність”. Того ж дня звернулась у жіночу консультацію. Там після огляду запропонували стати на облік, підтвердили, що вона при надії. Додому жінка наче на крилах летіла!
Безмежно щасливий чоловік не міг повірити, що сталося неймовірне. А Віра пояснила: “Я багато плакала й просила Бога дарувати мені милість стати мамою. Моя родина — дуже побожна, тож просила усіх рідних та священників молитись, аби в нас з’явилась бодай одна дитинка. Бог почув і подарував нам таке диво”. Відтак у подружжя народилась донечка Антоніна.
Через півтора року Віра Войтків вдруге стала мамою — на світ з’явилася Людмила. “У родині чоловіка здебільшого були хлопці, тож усі раділи, що тепер у нас є маленькі принцеси”, — розповідає жінка. А ще через чотири роки у подружжя народився синочок Денис. “Ми були щасливими батьками. Але з часом з’ясувалось, що маємо різні погляди на життя, — каже жінка. — Тож прийняли рішення, що краще розлучитись. Аби діти не бачили наших конфліктів”.
Згодом у Віри зав’язались нові стосунки. “Спершу ми приятелювали з Богданом, який після розлучення сам виховував сина, — розповідає Віра Войтків. — Я розуміла, як йому важко, допомагала. Мої діти полюбили Богдана і його сина-тезку”. Зрештою вони вирішили створити сім’ю.
“Я ріс один у батьків, тож був певний, що дітей у сім’ї має бути більше, аби вони мали підтримку один від одного, — ділиться 50-річний Богдан Залуцький. — Дізнавшись, що дружина чекає дитину, неймовірно зрадів”. Якось дружина поділилась, що з’явилась така послуга: партнерські пологи. Чоловік зацікавився, почав розпитувати, а тоді запевнив: “Я обов’язково буду поряд із тобою”. Під час пологів Богдан підтримував дружину, розраджував, масажував спину, відволікав від болю розмовами. А тоді зі сльозами на очах перерізав пуповину свого новонародженого синочка Артема. “Перших трьох діток я народжувала сама, тож можу запевнити: підтримка коханого чоловіка — надзвичайно важлива”, — зауважує Віра.
Згодом у подружжя одна за одною народились донечки Настуся, Анюта й Ангеліна. А минулого року Віра дізналась, що знову при надії та запанікувала. “Попередні дві вагітності були дуже важкими, — ділиться вона. — На сьомому тижні, коли носила Анюту, потрапила до лікарні в стані виснаження. Я тоді працювала в пекарні, де значні перепади температури, ще й нічні зміни по 12 годин. Додались проблеми з нирками, тиском. Та й пологи були важкими, бо дитина виявилась найбільшою з-поміж інших. Донечка важила 3900 грамів, до того ж лежала поперек (горизонтально), тож під час пологів її розвертали. Проблеми були й при виношуванні Ангеліни. Окрім того, мені вже не 20 років, а Богдан був за кордоном. От і злякалась”.
Та коханий заспокоїв: “Ти сильна. Все буде добре”. 29 травня цього року у лікарні святої Анни (Перше ТМО міста Львова) на світ з’явилась здорова дівчинка вагою 3500 грамів і зростом 53 сантиметри. Її назвали Амелією. Богдан Залуцький був поряд із коханою дружиною під час пологів і вп’яте перерізав пуповину.
● Зліва — Анна Мала, акушерка-гінекологиня лікарні св. Анни. Вона допомогла з'явитись на світ п'ятьом діткам Віри Войтків і Богдала Залуцького. Фото надала співрозмовниця
“Із Богданом ми разом уже майже 12 років. Тепер у нас дев’ятеро дітей, — констатує Віра Войтків. — Старшому синові Богдану — 22 роки. У 18-річному віці він підписав контракт, тож уже четвертий рік захищає рідну землю”. Спершу Богдан Залуцький (молодший) брав участь у бойових діях на Луганському напрямку, зокрема, в районі міста Щастя. А після початку повномасштабного вторгнення у боях за населений пункт Снігурівка Миколаївської області зазнав осколкових поранень ніг, важкої контузії і, як наслідок, погіршення слуху. Волонтери допомогли привезти пораненого до Львова, де він тривалий час проходив лікування й реабілітацію. Зрештою Богданові запропонували перевестись на службу в частину або ТЦК, батьки просили погодитись. Але син поставив їх перед фактом: “Повертаюсь до побратимів”. На даний час Богдан у складі десантно-штурмових військ бере участь у бойових діях на Донеччині.
21-річна Антоніна й 19-річна Людмила вже живуть окремо, працюють. 15-річний Денис навчається на кухаря-кондитера, звикає до самостійного життя у гуртожитку. А четверо менших дітей (Артему — 11 років, Насті — дев’ять, Ані — шість, Ангеліні — три) допомагають доглядати новонароджену сестричку, яку одразу ж полюбили.
● Віра Войтків з сімома дітьми. Фото надала співрозмовниця
“Спершу я дуже переймалась, як вони сприймуть Амелію. Особливо переживала за реакцію Ангеліни, яка до того була дуже маминою доцею, — ділиться Віра Войтків. — Як виявилось, дарма. Бо Ангеліна уважна до найменшої сестрички, сидить поряд, подає їй смоктунець. А коли маленька починає плакати, кличе мене, щоби поспішила. Бо ж треба замінити підгузок чи погодувати”.
Подружжя привчає дітей до самостійності, тож вони зранку застеляють свої ліжка, вмиваються й перевдягаються. А ще допомагають прибирати в оселі й готувати їсти, опісля ж миють за собою посуд. “11-річний Артем захоплюється кулінарією, вже вміє готувати червоний та зелений борщ, пече кекси й медівники”, — радо ділиться мати. А батько додає: “Якось я поцікавився, що він попросить у Святого Миколая, Артем відповів: нові формочки для випічки”.
Віра та Богдан підтримують дітей у всіх починаннях та захопленнях, аби згодом вони змогли себе реалізувати й почуватись щасливими. “Наші діти — наче одне ціле. Вони нагадують мурашник, у якому всі завжди тримаються купки й підтримують одне одного, — запевняє мати. — А ще всі дуже пишаються старшим братом Богданом і чекають його повернення додому”.