Про свого рідного брата Оксана Сорока може розповідати годинами. Перераховувати його найкращі чесноти, згадувати, як весь час молилась, аби він повернувся з фронту живим. І як тепер їй безмежно болить душа, коли йде на могилу та несе квіти, перев’язані чорною стрічкою. Старший лейтенант Максим Сорока загинув 6 липня 2023 року в бою на Запоріжжі. Бійцю 36-ї окремої бригади морської піхоти навіки 41.
“Максим — мій молодший брат. Народився у Дружківці на Донеччині. Коли йому виповнився рік, наша сім’я переїхала у село Предтечине біля Костянтинівки, — розповідає Оксана Сорока. — Якщо охарактеризувати кількома словами брата, то більш м’якої та порядної людини я не зустрічала. Бійок Максим не любив, був людиною честі та совісті”.
У 2014 році Максим отримав диплом за спеціальністю “Професійна освіта. Транспорт” у Бахмутській інженерно-педагогічній академії. Працював водієм Костянтинівської міської ради. 26 березня 2022 року його призвали до лав ЗСУ. Служив воїн у 36-й окремій бригаді морської піхоти. Брав участь у боях під Бахмутом, Курахово, Мар’їнкою, воював на Запорізькому напрямку.
“Коли брат пішов на війну, я із сином та мамою виїхали з рідного дому до Вінниці, адже наше село кожного дня перебувало під обстрілами. Нині родинного будинку вже нема, — каже Оксана Сорока. — Про війну Максим мало що розповідав. Та одного разу зізнався, що найважче — коли ти ділиш з побратимом бліндаж і хліб, а потім твій товариш гине. Бійці вже потім казали нам, що Максим був здібним та відважним воїном, з таким не страшно було йти в розвідку. Його життєвим кредо були слова: “Моя честь. Моя вірність”.
5 липня захисник востаннє вийшов на зв’язок із рідними. Наступного дня вже не зателефонував. “Я все писала йому повідомлення: “Максиме, рідненький, ми всі за тебе молимось та чекаємо”. 8 липня нам повідомили, що Максим загинув біля села Приютне Пологівського району. Відомо, що бійці того дня виїхали на евакуацію. Брат встиг ще якось доправити побратимів до окопу, це їх врятувало. А сам потрапив під танковий обстріл. Травми виявились несумісними з життям”, — з болем розказує пані Оксана.
Поховали відважного бійця у Вінниці на Алеї Слави. Сестра зізнається — важко переживає втрату.
“Здається, що вирвали частину мого серця. Ми з братиком були такі близькі, нас ставили за приклад іншим, — додає пані Оксана. — Коли вже мали опускати труну в могилу, я у сльозах впала на коліна й закричала: “Слава Україні!”. Саме за неї брат віддав життя. Болить аж до неба”.