Павло Клепач із села Мацошин, що на Львівщині, з початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ЗСУ. Був командиром одного із піхотних підрозділів 116-ї окремої механізованої бригади. Визволяв Сумщину, брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, героїчно боронив Авдіївку. Життя воїна обірвалось 2 липня цього року на Харківщині.
“Павло вчився в аграрному університеті в Дублянах й здобув ступінь магістра в галузі автомобільного транспорту, — розповідає дружина Олександра Клепач. — Паралельно закінчив дворічну військову кафедру при Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Був одним з найкращих курсантів, мріяв стати військовим”.
Коли почалася велика війна, він добровільно долучився до лав ЗСУ. “Ми познайомилися у травні 2022-го. Я тоді якраз закінчувала одинадцятий клас. Спершу як друзі спілкувалися у соцмережі. А через місяць зрозуміли, що вже не зможемо одне без одного, — провадить далі Олександра. — На третій місяць знайомства Павло приїхав до мене у відпустку на Київщину й зробив пропозицію. Через пів року ми одружились, і були дуже щасливі”.
За словами співрозмовниці, її чоловік був сміливим і здібним воїном. Захоплювався радіоелектронікою, а незадовго перед загибеллю почав збирати дрони, хоча це не було його кваліфікацією. Мріяв озброїти свою роту різними типами ударних БпЛА.
“Павло виконував найскладніші бойові завдання, зберігши не один десяток життів своїх братів по зброї та цивільних, — розповідає дружина. — За заслуги перед країною був неодноразово нагороджений, зокрема орденом Святого великомученика Юрія Переможця. У 2024 році після підвищення кваліфікації чоловіка відправили на Куп’янський напрямок, що на Харківщині. Останній бій Павло прийняв у селі Синьківка 2 липня, у свій 29-й день народження. Він загинув від мінометного обстрілу, рятуючи побратима. Знаю, що коханий не мусив йти того дня на позиції, оскільки вже прийняв посаду командира роти. Повідомлення від чоловіка надійшло за годину до його загибелі. Приблизно в той самий час я відчула, ніби всередині все обірвалося...”
Поховали бійця у рідному селі з усіма військовими почестями. Рідні зареєстрували петицію з проханням посмертно надати старшому лейтенанту Павлові Клепачу звання Героя України. “Не знаю, як житиму без коханого. Хоча всі кажуть: тобі ж тільки 19... Ми мріяли про дітей, планували доробити ремонт у власному будинку. Не судилося. Все життя, кожен свій подих я хотіла присвятити йому. Це було шалене, нереальне кохання, чисте та щире, яке обірвала страшна війна”, — зауважує дружина воїна.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Клепачу Павлові Богдановичу