“Ринок праці останнім часом схожий на безлюдну пустелю: кандидатів дедалі менше, конкуренція за вакансії невпинно знижується”, — так аналітики одного з порталів з пошуку роботи оцінили ситуацію з робочою силою в Україні.
Тим часом, зазначають вони, працедавці подають щораз більше пропозицій. Уже третій місяць поспіль фіксують понад 100 тисяч вакансій, другий місяць — рекордну кількість їх від початку повномасштабного вторгнення.
“Під час війни дефіцит персоналу виявився чи не найгострішою проблемою з-поміж тих, з якими стикається українська промислова компанія “Інтерпайп” (виробник безшовних труб та залізничних коліс. — Авт.), — ідеться на сторінці підприємства у соцмережі. — Наразі маємо нестачу людей загалом по групі на рівні 12%, а на деяких виробничих ділянках — 25%. З поточними підходами до бронювання заводи ризикують зупинитися через брак робочих рук”.
“Людей немає. Все. Перед малим і середнім бізнесом постав великий ризик не відповісти на новий виклик. Бо тут не зрозуміло навіть, якою суперкреативною має бути ідея, коли ти не можеш вплинути на реальну відсутність працівників”, — так описує ситуацію на ринку праці власниця мережі кафе у Києві Анна Дуніна. Чи справді проблема дефіциту кадрів така гостра? Щоб з’ясувати це, ми звернулися до декількох представників бізнесу.
ВОДІЇВ НЕМАЄ — ФУРИ ПРОСТОЮЮТЬ
“У нас 46 транспортних засобів, — розповідає власник логістичного підприємства ТОВ “Інтер Транс Логістикс” Віктор Берестенко. — З них працює лише 20 — 30, бо немає кому сісти за кермо. Деякі водії виїхали за кордон, залишивши там наші вантажівки, і не хочуть повертатися. Деякі запанікували після ухвалення закону про мобілізацію і звільнилися. А декого мобілізували. Зазначу, що ми подаємо людей на бронювання, щоб було кому працювати. Та, на жаль, Міноборони з невідомих причин просто не погоджує запиту. Зрештою, були випадки, коли тих, хто мав бронювання, після уточнення військово-облікових даних скеровували на ВЛК і мобілізовували. Усе це призводить до того, що робота нашого підприємства паралізована”.
Чи шукали в компанії можливості, щоб знайти нових працівників, питаємо співрозмовника. “Зробити це нелегко, — каже керівник підприємства. — Адже йдеться про важку і специфічну роботу. Не посадиш жінку чи 19 — 20-річного юнака за кермо вантажівки. Для роботи у сфері перевезень великогабаритним транспортом потрібен досвід. Але й досвідченим працівникам, чоловікам старшого віку, нелегко: кілька діб у дорозі, очікування на митниці і так далі. 60 — 65 років — це пік. Стрімко підвищити зарплату, щоб залучити кадри, я також не можу. Бо немає виробничої потужності, яка б забезпечила мені вищий дохід, а саме — водіїв, які здійснюють перевезення. Можу залишити 10 водіїв віком 60 — 65 років, трьох менеджерів, двох слюсарів, ну і я залишусь. Замість 70 осіб працюватиме 15 з підвищеною оплатою. Але чи виграє від цього держава? Мені доводиться скорочувати штат (зрозуміло, не водіїв), бо доходи зменшуються. Тепер мене починає душити податкова — блокує податкові накладні, вносить підприємство у список ризикових, щоб ми збільшували кількість працівників, платили вищі зарплати і сплачували більше податків. Але як я маю це зробити? Знаєте, іноді думаю — легше взагалі повісити великий замок на ворота підприємства і припинити роботу, ніж працювати у таких умовах”.
“НА КОМБАЙН ЖІНОК НЕ ПОСАДИШ”
Констатують проблему нестачі кадрів і в аграрній компанії “СП “ПАЕК”, що в Миколаївській області. “У господарствах нашого підприємства наразі працює майже 1500 осіб — це з урахуванням сезонних робітників, — розповідає власник компанії Юрій Кормишкін. — Дефіцит кадрів становить 35% і відчувається на усіх ланках — як серед офісних працівників, менеджерів, які ведуть логістику, фінанси та облік, так і на виробництві. Особливо гостро стоїть справа з працівниками технічних спеціальностей. Нам вкрай бракує фахівців, які мають навички управління сільськогосподарською технікою, а також гідротехніків, слюсарів, водіїв великовантажного та легкового транспорту. Уже відчувається дефіцит і серед фахового складу — не вистачає агрономів та інженерів”.
Власник компанії зауважує, що в їхньому штаті останнім часом дедалі більше жінок. Вони замінили чоловіків у відділах контрольно-аналітичної роботи, а також працюють агрономами. “Багато хто каже, що варто залучати жінок до управління сільськогосподарською технікою. Але ж не секрет, що в Україні дуже мало жінок, які свого часу обрали для себе професію тракториста, комбайнера, механіка чи слюсаря. Щоб навчити людину керувати таким складним механізмом, як трактор чи комбайн, потрібен час. А жнива не за горами”, — бідкається Юрій Кормишкін.
Зі схожими проблемами зіткнулися і в аграрній компанії “Нібулон”. “Ми втратили майже 40% персоналу на початку повномасштабної війни внаслідок окупації, релокації, неможливості виконувати обов’язки через різні причини, — каже директорка з персоналу Яна Романенко. — Відчуваємо потребу у працівниках елеваторної промисловості (це оператори, інженери, механіки, працівники лабораторій), логістичної сфери (склад екіпажу плавзасобів торговельного флоту, водії вантажних автомобілів), аграрної сфери (інженери-механіки, агрономи, лікарі ветеринарної медицини, трактористи-машиністи). Але не опускаємо рук. Інвестуємо у програми навчання та підвищення кваліфікації персоналу. Залучаємо жінок у “чоловічі” професії. Нині у штаті маємо жінок, які працюють водіями вантажного автотранспорту, апаратниками обробки зерна, агрономами і так далі”.
ЯК ВТРИМАТИ ЕКОНОМІКУ В УМОВАХ ВІЙНИ
— Наскільки і чому проблема нестачі персоналу останнім часом загострилася?
— Ми проводили дослідження ринку праці і з’ясували, що коли ще пів року тому на брак кадрів скаржилося 55% роботодавців, то тепер — 74%, — зазначає керівниця департаменту комунікацій Європейської бізнесасоціації Оксана Мироненко. — За різними підрахунками, від 5 до 7 мільйонів осіб виїхали з України через війну. Тож не дивно, що знайти персонал стає дедалі важче, і терміни закриття вакансій збільшуються.
— Зрозуміло, що одна з основних причин дефіциту кадрів — мобілізація, — додає кандидат економічних наук Олександр Хмелевський. — Військовозобов’язані не готові офіційно працевлаштуватися через ризик бути мобілізованим. Або, навпаки, звільняються, щоб не дали повістку на роботі. На жаль, влада поклала на підприємства обов’язок вести облік військовозобов’язаних, вручати їм повістки і навіть доправляти до ТЦК. За будь-які порушення передбачено значні штрафи. Тому багато підприємств свідомо не беруть на роботу чоловіків мобілізаційного віку або наймають їх неофіційно.
Останніми десятиліттями через високе безробіття роботодавці перебували у доволі комфортних умовах. Вони звикли до того, що завжди можуть знайти кваліфікованих та досвідчених працівників. Тепер роботодавці мусять змінити своє ставлення до кандидатів. Їм доведеться відкинути другорядні вимоги до персоналу, проводити навчання та підготовку кад рів, залучати працівників з інших населених пунктів і регіо нів та розв’язувати їхні житлові проблеми.
— Що мала б робити держава у цій ситуації?
● О. Хмелевський:
— Держава повинна вжити заходів, щоб забезпечити законність та належну організацію мобілізації. Припинити облави на чоловіків. Визначитися, скільки ще треба мобілізувати і кого саме, а не ловити всіх підряд. Треба скасувати покладені на підприємства зобов’язання щодо військового обліку працівників.
Крім того, влада має розробити та впровадити прозору систему бронювання. Очевидно, що бронь треба надавати висококваліфікованим спеціалістам стратегічно важливих для економіки підприємств, а не кур’єрам чи працівникам казино. Також неприйнятною є система бронювання, коли відстрочку дають працівникам з високою зарплатою чи коли за кожного заброньованого підприємство перераховує державі певну суму. Бронювання — не механізм наповнення бюджету, а механізм, який забезпечує збереження висококваліфікованих спеціалістів, важливих для економіки країни.
— Нема іншого виходу, як щороку в майбутньому залучати 300 — 350 тисяч трудових мігрантів з інших країн, — переконаний виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. — Ми вже бачимо, що будівельні компанії беруть на роботу вихідців з країн Африки та Азії, зокрема з Непалу, Індії, Бангладеш, Пакистану та Філіппін. Економічне бронювання, яке я підтримую, ситуації не порятує.
Крім того, держава має бути зацікавлена у тому, щоб дерегулювати економіку. Це пришвидшить економічне зростання, поверне наших громадян з-за кордону і мотивуватиме залишатися в Україні. Для цього треба провести низку реформ. Але поки що, на жаль, бачимо, що податки зростають, регуляція для бізнесу посилюється, економіка занепадає. Ситуацію треба виправляти негайно, бо слабка економіка ставить хрест на спроможності України захищатися.
