Ви будете здивовані, але навіть під час війни в Україні знімають кіно. Скажімо, нині фільмують продовження “Скажених сусідів”, у яких можна буде побачити популярних українських акторів. Серед них — сина Анатолія Хостікоєва і Наталії Сумської.
— Я дуже радий, що про мене не забули, — розповідає 26-річний В’ячеслав Хостікоєв.— Було надзвичайно приємно знову зустрітися з усіма учасниками цього проекту. Ніби повернувся на один день у минуле, коли не було повномасштабної війни. Слава Богу, сирени повітряної тривоги не лунали й можна було нормально попрацювати. Проте від обговорення нинішніх подій все одно нікуди не дінешся. Кожен із нас переживає, аналізує та намагається зрозуміти, що ж буде далі.
— Ваша мама розповідала мені, що ви активно допомагаєте ЗСУ. Якщо не секрет, чим саме?
— З перших днів разом із друзями я займаюсь виготовленням пластин для бронежилетів. Випадково натрапив в інстаграмі на інформацію, що один хлопчина шукає фінансову підтримку цього проекту. Гроші були потрібні на закупівлю металу. Не вагаючись, дав йому 100 тисяч гривень. А потім до нас долучились ще люди й пішло-поїхало.
Сьогодні ми безплатно віддали на фронт уже 2900 бронеплит. Тобто майже на три мільйони! Ця справа допомогла мені стати корисним нашій армії та познайомитися з багатьма людьми, зокрема військовими. Не припинятимемо роботу до кінця війни та й на майбутнє є цікаві задумки... Хоча, чесно кажучи, ніколи не думав, що займатимуся чимось подібним у житті.
Знаєте, я хочу, щоб кожен українець допомагав — словами й діями — ЗСУ. Адже їм нині найважче. Звичайно, і в мирні міста час від часу “прилітає”, у квартирах немає світла й кожен з нас неабияк переживає. Проте я розумію, що це все — не до порівняння з тим, що хлопці відчувають там, на передовій. Тому не можна забувати: нашим воїнам дуже потрібна поміч!
— Нинішня зима, як відомо, буде непростою. Ви вже подбали про альтернативні джерела електроенергії та опалення?
— Відверто кажучи, я настільки зайнятий, що не маю часу про це подумати. Як мовиться, поки півень не клюне... (Сміється). Хоча не зайве було би купити генератор. Оце прокинувся сьогодні зранку — ні води, ні світла. Зуби ще якось почистив та вмився, а от снідати доведеться кудись їхати. Якщо так буде взимку, то й справді без альтернативних джерел енергії не обійтися... Втім, сподіваюсь, усе буде добре. Українці й ці труднощі переборють!
— Скажіть, що допомагає вам долати щоденні стреси?
— По-перше, улюблена робота. Ось учора в театрі була вистава “Незрівнянна”, а завтра — “Синьйор з вищого світу”. По-друге, я нещодавно захопився медитацією. Дублював один проект про вчення відомого йога з Австралії й сам зацікавився. Тепер сідаю у позу лотоса й відпускаю всі думки, перебуваючи “тут і зараз”...
Після 24 лютого я мав два нервові зриви. Тоді виникало стільки різних запитань і побоювань. Та медитація допомогла впоратися з ними. Сьогодні я розумію: немає людей, які б не відчували страху (навіть ті, хто на фронті), але треба навчитися переборювати його та йти далі... У цьому й полягає така річ, як сміливість.
Немає людей, які б не відчували страху.
— В’ячеславе, як би ви продовжили речення: “Ніколи не вибачу росіянам..?”
— Цієї війни, що триває вже понад сто років. У ній були різні етапи, але суть не змінилася: вони здавен намагалися знищити українську мову та українську культуру. Варвари... Я перервав усі зв’язки з колишніми колегами й навіть із деякими родичами. Адже не можу прийняти їхню позицію.
Ви, мабуть, знаєте, що моя двоюрідна сестра (Антоніна, донька Ольги Сумської. — Авт.) перебуває у Росії і, на жаль, від 24 лютого не було сказано жодного слова. Навіть коли померла наша бабуся. Це, звичайно, стало для мене гірким відкриттям. Не думав, що таке можливо. За один день забулося все, що було... Це дуже прикро й дуже боляче.
Ніколи не зможу того зрозуміти й тим більше — вибачити. Слава Богу, я жодного разу навіть не був у Росії. Хоча після деяких проектів мені пропонували поїхати туди й позніматися. На щастя, тато й мама відгородили мене від рашистської держави. Тож нині мені ні за що не соромно.
