В її творчій скарбничці — майже сорок фільмів і серіалів. Проте глядачі найбільше полюбили актрису за ролі у “П’яти хвилинах до метро” і “Коли ми вдома”. Сьогодні ж Тетяна Шеліга не знімається, адже має проблеми зі здоров’ям...
— Я перенесла дві складні операції, — каже “Експресу” заслужена артистка України. — Одну на серці (мені поставили стент), а другу на попереку (там тепер шість болтів). Тому я наразі дуже погано ходжу та не можу ще довго стояти. П’ять хвилин і мушу присісти. Знаєте, я була би вже в інвалідному візку, якби не Борис Тодуров, який забрав мене у свій Інститут серця, де одразу прооперували. Адже лік уже йшов на години...
— Це було до 24 лютого?
— Так. Через два дні після того, як виписалася, почалося повномасштабне вторгнення Росії. Я живу на Лівому березі Дніпра — в будинку на дев’ятому поверсі. Як ви розумієте, залишатись у квартирі було ризиковано, тому довелося переселитися у підвал. Там я провела місяць. Мені було дуже погано. Я ж тільки з лікарні, а тут...
Про яке дотримання дієти могла йти мова, якщо навіть у туалет, перепрошую, доводилось ходити у відро. При цьому я мала вживати 23 пігулки. Ну а коли у Києві ситуація більш-менш стабілізувалася, повернулася у свою оселю. Майже не могла пересуватись, тому незабаром погодилась на другу операцію — у нейрохірурга Антона Шкіряка.
— А виїхати зі столиці ви не хотіли?
— Ні хвилини. Хоч мене кликали: як в інші українські міста (скажімо, до Львова), так і за кордон — в Італію. Усе безплатно, але... На сімейній раді (я ж не одна — маю доньку та двох онучок) ми вирішили, що, попри все, залишатимемось у Києві. І будемо переживати всі випробування, що випали на долю України, разом з усіма.
До речі, якби не проблеми зі здоров’ям, я би ніколи не взнала, як глядачі мене люблять. Коли виникли фінансові труднощі (тільки на ліки щомісяця треба було понад 9 тисяч гривень), Ольга Сумська написала у соцмережах. І відгукнулась уся Україна! Друзі, колеги, незнайомі люди. При тому писали такі теплі слова... Це неймовірно!
— Ви зазвичай говорили російською мовою, а тепер перейшли на українську. Це для вас було принципово?
— Так. Я народилась у сім’ї, де завжди спілкувались російською. Як і в двох театрах (Севастопольському імені Луначарського і Київському імені Лесі Українки), де багато років працювала. Ще за декілька днів до великої війни я розмовляла, як завжди. Та після 24 лютого мені немов відрубало. І сьогодні я не те, що говорити, чути не можу російську мову, розумієте? Хоч за паспортом я полька, але нині почуваюсь на 100% українкою!
Я рада, що наприкінці життя зрозуміла, що таке Батьківщина. Для мене Україна — найкраща й справді понад усе. Вірю, що з цієї війни ми вийдемо сильнішими та об’єднаними. Уже не буде поділу на “західняків” і “східняків”, чим завжди користались політики. Ми будемо єдиними... Знаєте, гасло “Слава Україні!” для мене не просто слова. Це те, що відчуваю серцем.
— Якби треба було одним словом охарактеризувати ваше ставлення до країни-агресорки та її громадян, яке б це було слово?
— Ненависть. У мене позаду велике життя (цьогоріч має виповнитись 75 років), але раніше я лише знала, як це слово пишеться. Тепер же ненависть оселилась у моїй душі. Думаю, як у багатьох людей... Це дуже погане почуття, воно руйнує тебе. Але я нічого не можу зробити, бо впевнена — пробачення їм немає. Немає і не буде. Щонайменше у кількох найближчих поколіннях.
— Тетяно Леонардівно, що підживлює сьогодні ваш оптимізм?
— Насамперед наші звитяги на фронті... Я щоранку, як “Отче наш”, дякую ЗСУ, всім генералам і солдатам, нашим хлопцям і дівчатам, за їхню роботу. Завдяки яким такі люди, як я, можуть спати у своєму ліжку, пити каву й взагалі ж-и-и-ти! До речі, в мене є одна мрія: обійняти Залужного. Дуже заздрю Аді Роговцевій, яка це вже зробила. (Усміхається).
Найбільша ж мрія — це, звичайно, Перемога. Я в неї вірю, як у Бога. І попри свої недуги, хочу дожити до того великого дня. Роблю все для цього, попри біль і втому, — щоб одужати та долучитись до відбудови нашої країни. Не раз кажу собі: “Таню, ти не помреш, поки не почуєш дзвонів, що сповіщають про нашу звитягу над імперією зла”.
