Він із тих людей, які завжди — на позитивній хвилі. Навіть нині, коли щодня стаються драми й трагедії, Павлу Зіброву вдається зберігати оптимізм. Не полишає його і почуття гумору, яке допомагає будь-які побутові проблеми вирішувати без зайвих емоцій...
— Оце ремонтую тепер генератор, — з усмішкою каже “Експресу” народний артист України. — Дружину й доньку відправив у готель, де є світло, опалення та вода, а сам залишився з вівчаркою Габі охороняти заміський будинок. На жаль, англійський генератор, який служив нам років двадцять, вийшов з ладу. Раніше ми рідко ним користувалися, а тепер — майже щодня й багато. От він і “полетів”. Та нічого страшного: до Нового року направимо!
— А ялинку вдома уже поставили?
— Так. Маленьку — в кімнаті доньки. А ось велику ставити без світла, як ви розумієте, було проблематично. Не прикрашати ж її навпомацки. (Усміхається). Тому наразі цього не зробили. До слова, ялинки в нашому домі не натуральні, а штучні. Я проти того, коли вирубують зелені красуні. Мені їх направду шкода.
— У багатьох із ваших колег, які жили за містом, під час окупації постраждали будинки. Вас Бог милував?
— На щастя, нас не зачепило. Адже усе відбувалось кілометрів за 25 — 30. Проте поряд — військова частина та й ТЕЦ — недалеко. Ось їх бомбили. Ми бачили та чули, як літали снаряди. Було гучно. А згодом ще горіла нафтобаза у Василькові: диму було повно... Нині це видається дрібницями, а тоді — інша річ.
І якщо у доньки нервова система така ж, як у Зіброва (сміється), то в дружини почали клацати зуби. Тоді я зрозумів, що треба її вивозити. Так ми опинились у Чернівцях. Деякий час побули там, а потім поїхали в Іспанію. Мали там волонтерські концерти: збирали гроші на ЗСУ... Весною ж, у травні, повернулися до Києва.
— Сьогодні — часто виступаєте?
— Якщо не щодня, то через день. Ось учора зустрічався з дітьми, батьки яких загинули. На два тижні цих хлопчиків та дівчаток збирають у реабілітаційні центри. Там з ними працюють психологи, відігрівають, організовують виставки й концерти. Задля того, щоб розрадити та відволікти від того всього.
Запам’яталось, наприклад, як дівчинка з Коцюбинського (це під Києвом, біля Бучі) обійняла мене за коліна і не відпускала. Їй років шість чи сім. Звати Алінка... Ви знаєте, це так щемливо й водночас страшно. Сьогодні знову їдемо до дітей. До речі, вони дуже люблять мою пісню “Вуса-бренд”. (Сміється).
— А для військових теж співаєте?
— Так, часто. Виступаємо, зокрема, в госпіталях. Завжди вражає та впевненість, яку бачиш в очах воїнів і якою сам заряджаєшся. А ще — вони поспішають повернутися на передову. Лікарі дають два тижні на реабілітацію, а хлопці через три-чотири дні хочуть уже виписуватися.
До слова, у мене сусід по дачі, Василь, дуже давно воює. На ротацію його відправляють додому, він побуде декілька днів і каже: “Все, не можу. Там — побратими, там — друзі, там — поранені, а я тут відпочиваю!” Тож збирається і знову їде на фронт... Наші люди — непереможні!
У мене сусід по дачі, Василь, дуже давно воює. На ротацію його відправляють додому, він побуде декілька днів і каже: “Все, не можу. Там — побратими, там — друзі, там — поранені, а я тут відпочиваю!”
Завжди відгукуюсь на запрошення виступити для військових. Тим більше нині — напередодні свят. Хочеться і привітати їх, і подарувати радість. Зрештою, не тільки воїнів... Раніше в грудні у нас був передноворічний “чьос”, а тепер — благодійні концерти. І це правильно!
— У вас улітку був ювілей — 65 років. Якби не війна, мабуть, гучно святкували би?
— Хотіли організувати великий концерт. Зробити цікаві дуети та записати нові оркестровки, але... Нічого — влаштуємо наступного року. Назвемо програму “Шістдесят п’ять плюс один”. (Сміється). Дай Боже, перемогти ворога. А далі будемо святкувати і ювілеї, і все решта.
Час біжить дуже швидко. Коли тобі десять чи п’ятнадцять років, він тягнеться поволі. А ось після п’ятдесяти просто летить. Здавалось би, тільки було шістдесят, а вже шістдесят п’ять... Проте нині я почуваюся молодим та здоровим. Як мовиться, не дочекаєтеся!
— Павле Миколайовичу, ви оптимістично дивитесь у 2023 рік?
— Аякже! (Сміється). Перемога буде за нами. Це однозначно! Ми всі території заберемо. Повернуться й мільйони українців, які виїхали за кордон. Усі оселі відбудуємо. Держава допоможе, Європа і світ допоможуть... Тому всім бажаю тепла і здоров’я. Аби ваші рідні та близькі прийшли з війни неушкодженими. Хай будуть весілля. Хай народжуються діти. Попри все, життя триває. Тож будьте щасливі!
