Ще вчора один із найпопулярніших українських рок-гуртів (їхня візитівка — хіт “Тебе це може вбити”) виступав у престижних клубах, концертних залах і на багатотисячних стадіонах. Нині ж — у військових шпиталях та на передовій. Нещодавно, власне, “СКАЙ” повернувся з чергового прифронтового туру...
— Цього разу ми були на семи локаціях у Житомирській, Дніпропетровській, Миколаївській областях, а також на межі Херсонщини, — розповідає “Експресу” Олег Собчук. — На деяких локаціях було постійно чути вибухи, але, як нам пояснили, це працюють “свої”. Тобто все ок...
Звичайно, ми приїздили не з порожніми руками, а з подарунками. Це і коптери, і одяг, і амуніція. Те, що вдалося купити за кошти з різних аукціонів та благодійних концертів, а також отримати від нашої діаспори... Загалом же “СКАЙ” від початку війни передав на потреби ЗСУ понад чотири мільйони гривень. І це лише офіційно.
— Атмосфера на таких концертах, мабуть, особлива? Як і спілкування із захисниками та захисницями опісля...
— Атмосфера специфічна, як і локація й причина приїзду, але всі тримаються спокійно та здебільшого на позитиві. Це радість, коли ти бачиш, що десь наприкінці твого виступу бійці нарешті розслабилися. Можливо, вперше від початку великої війни. У них навіть змінюються очі... Наше завдання — приїхати, підбадьорити, мотивувати. Сказати, що вони “там” — не самі... За останні вісім місяців у нас було вже більш як 120 концертів для військових.
— Мабуть, жоден із них не обходився без вашого хіта “Тебе це може вбити”?
— Звісно. Щоправда, я змінив у ній декілька рядків. Наприклад, у ключовій фразі співаю: “Наша армія зможе їх вбити”. До речі, можливо, ми знімемо на цей варіант новий кліп... Щодо інших речей, то виконуємо “Легковажну” (ця пісня дуже подобається на фронті дівчатам) та, звичайно ж, “Не відступати й не здаватися”.
Остання має на YouTube вже майже чотири мільйони переглядів. І за коментами я бачу, що бійців вона надихає. Вони пишуть, що з цією піснею йдуть у бій, і вже не вмирати, а перемагати. По суті, це — зовсім інша історія, зовсім інше налаштування і зовсім інший результат. У цьому, власне, користь, ефективність та наше призначення як музикантів.
— У яких речах ви ще більше утвердилися після 24 лютого, а які довелося переглянути?
— Сьогодні точно видно, хто є хто. Багато відсіялось псевдодрузів і непотрібних контактів. Натомість я ще більше став пишатися тим, що українець, а також любити свою Батьківщину. Знаєте, ще раз переконався, наскільки українці круті — як удома, так і за кордоном. Ми справді вміємо під час біди максимально “вмикатися” та об’єднуватися.
Ще раз переконався, наскільки українці круті — як удома, так і за кордоном.
— До речі, ваша сім’я перебуває нині в безпеці?
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони були в Києві, а я — на Івано-Франківщині. Поки родина не дісталася Тернополя (це забрало тринадцять годин), я дуже переживав... А потім відправив їх за кордон. Тепер, через пів року, син і дружина повернулися в Україну, а донька навчається у Канаді.
— Цікаво, ви вже думали про те, як узимку обігріватимете квартиру? На випадок проблем зі світлом...
— Ну я ж велосипедист. Якщо щось станеться, зроблю на основі ровера динамо-машину й поєднуватиму приємне з корисним. (Сміється). А якщо серйозно: переконаний, що нам, українцям, уже ніщо не страшне. Головне — це перемога над рашистським окупантом.
— Олеже, як би ви продовжили речення: “Ніколи не зможу вибачити Росії...”?
— Те все зло, кров, насильство, які вона принесла на українську землю. Цю війну ми ніколи не пробачимо! Сто відсотків. Зрозуміло, що мине певний час, ху...ла вже не буде, щось зміниться, але український народ нічого не забуде й не пробачить. Таке неможливо забути й таке неможливо повністю вибачити. Хоча Біблія, як відомо, закликає до всепрощення, але наразі я не розумію і не знаю, як це можна зробити.
