Його і в мирний час було непросто “зловити”, а тепер — і поготів. Іван Леньо поєднує службу в патрульній поліції, куди записався у перші дні великої війни, з активною гастрольною діяльністю. Гроші ж, зароблені на концертах, йдуть на підтримку наших захисників...
— Ми змогли купити та відправити на фронт більш як 20 дронів, а також понад п’ять пікапів, — каже лідер гурту Kozak System, якого мій дзвінок застав у дорозі до Чернігова. — Крім того, багато різних дрібних речей для підрозділів і бригад, з якими підтримуємо тісний зв’язок.
Наша популярність дозволяє ще й отримувати багато допомоги від друзів із ЄС, США та Канади. Кількість амуніції, що була відвезена та передана ЗСУ через Kozak System, на порядок вища. Там і бронежилети, і шоломи, і турнікети, і колеса, і радіостанції, і безліч усього.
Знаєте, це як бездонна діра, в яку треба вкидати що далі, то більше й більше. Тепер ось йде похолодання, тож треба думати про зимові комплекти — як білизни, так і самої форми. Будемо з цим теж допомагати. Головне — щоби вдавалося й надалі проводити наші концерти.
— До речі, скільки їх уже було?
— П’ятдесят два. Причому виступаємо не в залах, як раніше, а просто на вулиці. За п’ять хвилин приготувались — граємо. У разі повітряної тривоги швиденько все згорнули та перейшли в укриття. Ну а після “відбою” все можна продовжувати. Наразі це оптимальна (до того ж мобільна) форма концертування за умов постійних сирен у наших містах.
— Нещодавно ви їздили до багатостраждального Харкова. Наскільки змінилось це місто?
— Я був там на третій місяць війни і ось тепер — удруге, на фестивалі, організованому Жаданом. Звичайно, в Харкові стало ще більше руйнувань. У центрі все, що було знищено, так чи інакше прибрали, а вибиті вікна “залатали”... Перша українська столиця виглядає, як прифронтове місто, що весь час перебуває у страху та потерпає від обстрілів, але все одно живе. Недаремно ж кажуть: “Харків — залізобетон”!
— Соцмережі облетіло фото, на якому ви співаєте з Жаданом... Як ви вважаєте, звідки у нього стільки енергії?
— Мені легко відповісти на ваше питання, оскільки ми з Сергієм подібні. Це, по-перше, такий архетип людини. По-друге — величезна віра в перемогу, помножена на внутрішній запал. А найголовніше — усвідомлення того, що ти живеш в унікальний час: у момент, коли українцям нарешті випала нагода й можливість по-справжньому стати незалежними від московської імперії.
Найголовніше — усвідомлення того, що ти живеш в унікальний час: у момент, коли українцям нарешті випала нагода й можливість по-справжньому стати незалежними від московської імперії.
Ця боротьба триває вже більш як триста років. У той чи інший історичний момент або не було достатньо єдності, або не було достатньо сил, або того й іншого та ще чогось третього. Нині ж ми показали всьому світові, наскільки готові боронити свою землю та наскільки готові битися за своє життя... І світ прокинувся й став нам допомагати.
— Вертаючись до творчості: у вашому новому кліпі “Як відгримить війна” знялась Ада Роговцева. Чи важко було її вмовити?
— Неймовірно легко. Навіть слово “вмовляти” тут недоречне. Мені достатньо було сказати, про що буде пісня і яку роль гратиме Ада Миколаївна (матері, що чекає сина з війни. — Авт.). Буквально за дві хвилини ми все вирішили. Вона лише сказала про гримера й локацію. Власне, зйомки відбувалася під Києвом, у Гостомелі. Нам вдалося вкластися у світловий день... Чи залишилась Роговцева задоволена результатом? Так, дуже. Призналась, що це була для неї велика радість і приємність.
— Коли читаєте новини чи довідуєтесь про смерть друзів, на вашому обличчі іноді з’являються сльози? Чи на восьмому місяці війни — вже ні?
— Це банально, але я скажу “так”. (Після паузи). Знаєте, мені було неймовірно боляче, коли сповістили про загибель Гліба Бабича (поет, на вірші якого Kozak System написав не одну пісню. — Авт.). Тепер щоразу, коли згадую його, мене дійсно душать сльози... В інших ситуаціях — ні. Я вже загартувався. Скажімо так — сльози тепер не з’являються, але серце постійно стиснуте. Загалом перебуваю у стані напруги, не тривоги, а, власне, напруги. Проте це детермінує і змушує щоранку прокидатися та продовжувати “навалювати”.
