Своє бачення того, якою має стати реформована Європа, як вона повинна опиратися зовнішнім впливам, нещодавно виклав французький президент Еммануель Макрон.
"Brexit є уроком для всіх нас, – зазначив він. – Ми повинні уникнути цієї пастки та зробити значущими і майбутні вибори (до Європарламенту, що відбудуться наприкінці травня цього року – Ред.), і весь європейський проект".
Докладніше про виклики, що стоять нині перед Європою, – у розмові з першим заступником директора Центру "Нова Європа" Сергієм Солодким та керівником міжнародних програм Центру глобалістики "Стратегія XXI" Віталієм Мартинюком.
– Як вважаєте, чи справді проблема єдності загрожує Євросоюзу розколом?
С. Солодкий: – Дискусії в Євросоюзі – це прояв демократичності. Втім завжди є сили, що намагаються використати слабкості демократичної форми. Нині у країнах ЄС це роблять радикали різних мастей, котрі хочуть набрати політичних балів, а також треті сили, передовсім Росія, що зацікавлена у послабленні Європейського Союзу і поглибленні непорозумінь та конфліктів усередині.
– У чому проявляється вплив Росії?
В. Мартинюк: – Її активність проявляється в інформаційній, економічній, енергетичній, історичній та кіберсфері. Наприклад, після того, як Москва втрутилась у війну в Сирії, різко зріс потік сирійських біженців до ЄС. І ця проблема внесла серйозні непорозуміння поміж європейських країн.
Будівництво ініційованого Росією газопроводу в обхід України "Північний потік-2" – це фактично клин в об'єднання країн ЄС. Проект підтримують Австрія, Німеччина. Є мовчазна згода Франції. Водночас проти виступають країни Балтії, Польща, Словаччина, котрі розуміють, які загрози має цей проект для енергетичної безпеки Європи.
– Наскільки серйозним викликом для ЄС є міграційна криза?
С. Солодкий: – Для європейського політичного простору міграція – одне з тих питань, що сіє страхи серед громадян країн ЄС. Сили, критично налаштовані до Євросоюзу, грають на цих страхах та отримують популярність.
Тут може бути два сценарії: або міграційна криза вирішуватиметься сама собою, шляхом зменшення напливу мігрантів (хоч це малоймовірно), або країнам ЄС доведеться знайти компромісну формулу для всіх, щоб розділити цей тягар між собою.
Європейський Союз – це не лише переваги у вигляді дотацій на будівництво доріг, соціальної інфраструктури тощо, а й зобов'язання, які країни мають виконувати однаковою мірою.
– У країнах ЄС дедалі частіше говорять про потребу створити власний оборонний союз. Наскільки вона гостра й нагальна?
С. Солодкий: – Напруга між США та ЄС щодо відповідальності за безпекові питання в Європі зростає. Сполучені Штати хотіли би бачити більше рішучості з боку Євросоюзу у вирішенні його ж проблем. Вочевидь, урядам європейських країн уже не вдасться такою самою мірою послуговуватися американською допомогою, як у період холодної війни.
В. Мартинюк: – Створення оборонного союзу за зразком НАТО всередині ЄС вважаю малоймовірним. Розмови про побудову власної європейської армії відбувалися на тлі посилення тиску з боку США на країни ЄС, що водночас є країнами-членами НАТО (нагадаю, Вашингтон вимагав збільшити оборонні бюджети до 2% ВВП). І це своєрідна відповідь Штатам на їхню вимогу. Мовляв, нам не треба НАТО, самі розберемося, створимо свою армію, самі себе захищатимемо.
Однак багато із тих 22 країн, які є членами і ЄС, і НАТО, не хочуть мати додаткових витрат на оборону. Водночас розвивається співпраця між Північноатлантичним альянсом і тими державами, що до нього не входять. Як приклад — Швеція і Фінляндія.
Разом з тим понад рік тому була схвалена політика PESCO (Permanent Structured Cooperation) щодо посилення оборонних можливостей країн-членів ЄС. Країни об'єднуватимуться довкола певних тем: проведення морських операцій, кібербезпеки тощо.
– Що може змінитися після виборів до Європарламенту? Які побоювання з цього приводу мають у Європі?
С. Солодкий: – За соціологічними дослідженнями, до європейського парламенту можуть потрапити праворадикали. Якщо громадяни країн ЄС не розгледять на цьому етапі маніпуляцій і недалекоглядності крайніх правих, на Європейський Союз можуть чекати катастрофічні наслідки, аж до виходу з об'єднання певних країн.
