“Я народився у 1958 році в Євпаторії, провів тут усе життя”, — розповідає Костянтин Сизарев. Він уже більше як два роки не бачив рідного дому.
“Захопивши півострів, росіяни насамперед стали збирати інформацію про місцевих жителів, — пригадує Костянтин у коментарі газеті "Експрес". — У нас було наукове товариство юристів, я його засновник і президент. Поліція стала за ним стежити, сиділи в кущах під офісом, записували номери автомобілів, які приїжджали. Нічого кримінального ми не робили, займалися правозахисною та науковою діяльністю. Подали в суд Євпаторії з вимогою визнати незаконним стеження за товариством. Та рішення не дочекалися. 16 листопада 2016 року приїхала поліція у цивільному й заборонила нашу діяльність”.
Захопивши півострів, росіяни насамперед стали збирати інформацію про місцевих жителів.
А вже 9 грудня Костянтина вигнали з рідної землі. Ані корінне походження, ані наявність будинку та родини в Євпаторії на заваді окупаційному суду не стали.
“Суд виніс рішення про добровільну депортацію, бо у мене немає паспорта РФ, — розповідає пан Сизарев. — Я рішення оскаржив. Та 20 грудня суд постановив мене депортувати примусово. Мене взяли під варту й вивезли до РФ через Керченську переправу. Без речей, із документів мав зі собою тільки паспорт”.
У центр для утримання іноземних громадян у Краснодарському краї окупанти звозять усіх, кого хочуть депортувати з Криму. Це колишній інтернат, перетворений на в’язницю, в якій “неугодні” чекають на видворення.
“Загалом нас було зо дві сотні, і українці з Криму, і узбеки, і киргизи, і чехи, — розповідає Костянтин. — Дехто сидів півтора року!
Харчування — тюремне, ліжка — двоповерхові, на 200 осіб — дві душові. Ні телевізора, ні інтернету, ні радіо, ні годинника, ні календаря там нема. Тобто людина повністю втрачає орієнтацію у часі. Огорожа — два ряди колючого дроту, охорона з собаками”.
У лютому 2017-го Костянтина Сизарева депортували: разом із групою ще з 14 громадян України вивезли до кордону. “Сімох вивантажили біля пункту пропуску “Новошахтинськ” Луганської області, — згадує чоловік. — О першій ночі висадили з машини, сказали: “У тому напрямку за 150 метрів буде кордон, йдіть”. І ми пішли”.
В українському паспорті Сизарева росіяни поставили величезний штамп про депортацію. “Мене зустріли знайомі, дали грошей, — каже він. — Я сів на потяг і спробував повернутися до родини в Крим. Але росіяни мене не пустили. Сказали, що в’їзд заборонений до грудня 2022 року”.
У Костянтина — четверо синів. Найменший народився 12 лютого 2017 року, уже після депортації батька. Нині живе з мамою, котра має паспорт РФ, у Криму. “Приїздять деколи до мене в Одесу. А двоє синів, що залишились громадянами України, після погроз депортацією виїхали, навчаються у вишах Києва”, — розповідає чоловік.
“Тільки з червня 2014 року по травень 2018-го з Криму було видворено мінімум 2425 осіб, — каже Віталій Набухотний, юрист Регіонального центру прав людини. — Із них 1100 — громадяни України. Також депортують громадян Туреччини, Грузії.
Видворяють українців на основі Кодексу про адміністративні правопорушення РФ. Переважно — за незаконне перебування іноземців на території РФ. Це українці, що або відмовилися від громадянства РФ і проживали в Криму, або ті, які фактично жили в Криму, але прописку мали не на півострові. Як свідчить практика, за- хиститись від депортації ні українці, ні іноземці не мають можливості. Скарги ро-
сійські суди розглядають як формальність.
Із цього приводу ми звертаємося з індивідуальними скаргами до Європейського суду з прав людини, у співпраці з Міністерством юстиції України подаємо справи до Міжнародного кримінального суду”.
Фото People IN
