Храмами на фронті слугують підвали та бліндажі, а добиратися на передову капеланам доводиться з ризиком для життя.
"Ми не маємо можливості зібрати всіх людей разом, щоби відслужити Службу Божу, – каже капелан Андрій Дуда, який зараз перебуває на фронті разом із військовими 80-ї бригади. – Організовуємо імпровізовані каплички. На командному пункті літургію служимо у напіврозваленій будівлі в підвалі.
На ділянці фронту, де я служу, щодня "прилітає". Але капелани в часи обстрілу завжди стають до молитви. Поки ми тут, і молимося, не було ні двохсотих, ні трьохсотих. Зрозуміло, що на ВОПах (взводних опорних пунктах – Авт.) немає можливості проводити літургії. Там тільки сповідаємо і причащаємо після короткої молитви.
Є ділянки, куди можна добратися тільки вночі, там постійні обстріли. Подекуди звичайним автомобілем не проїдеш, треба на "броні". Але я все одно до них поїду”.
Поки ми тут, і молимося, не було ні двохсотих, ні трьохсотих.
Юрію Гринику мама передала на передову великодній кошик із продуктами.
Великодній спогад військового.
"Якось на самісінький Великдень ми виконували бойове завдання в районі села Кримське в Луганській області, – розповідає Юрій Гриник, десантник 80-ї бригади ДШВ. – Одразу за селом – передові позиції. До Великодня рідні підготували нам посилки, які привезли командир батальйону та ротний. Мені мама передала великодній кошик. І волонтери тоді привезли багато пасок та солодощів.
Як виявилося, пасок у нас було навіть забагато. Тож, частину вирішили роздати жителям Кримського. Чи не єдиним центром комунікації в селі залишився магазин. Він був у тому кутку Кримського, куди майже не прилітало. Туди час від часу приїжджала машина з товаром і місцеві одразу сходились за покупками. Ми принесли до цього магазину паски. Сказали, щоби роздавали їх безкоштовно стареньким і тим, хто має дітей. Для однієї родини, в якої були малі діти, зібрали великодній кошик — паска, ковбаска, солодощі. А ще передали крупи, макарони.
Завдяки добрим стосункам із місцевими у нас було сто яєць. Мали з чого крашанки зробити.
Хлопці з 24-ї бригади сказали, що місцевий житель запропонував купити у нього кабанчика. Тож скинулися, купили і в результаті мали ще й сало, яке самі ж закоптили.
У селі є церква. Ми у місцевих запитали, як у них із Великоднем, де священик? А ті: "Та є батюшка. Але він сепар. До Стаханова втік (місто, підконтрольне російським бойовикам – Авт.), тому сюди не приїде.
Наш капелан приїхав разом із командирами. Ми знайшли два стільці. Капелан застелив їх і поклав плащаницю та Біблію. Священик посвятив паски, поспілкувався з нами і вирушив далі.
Завдяки добрим стосункам із місцевими у нас було сто яєць. Мали з чого крашанки зробити.
У великодню неділю ми вже були самі, ті, хто вільний від бойових чергувань, помолились і приступили до святкової трапези.
Свята тоді збіглись із моїм днем народження. Комбат віддав ротному вказівку: "Прослідкуй, щоби він поїхав звідси". А я кажу: "Ні-ні. Це свято я зустріну тут, зі своїми хлопцями. Зараз це моя сім’я". Комбат лишень посміхнувся: "Ну що ж. Не смію заперечувати".
Нагадаємо, митрополит Епіфаній пояснив, як готуватись до Великодня і чому парафіяни повинні жертвувати на храм.
