У ніч на Маланки українські дівчата пробували дізнатись, звідки чекати сватів і коли ж урешті їх візьмуть заміж, пише газета Експрес.
— Зима загалом вважалася порою для ворожіння. Дівчата намагалися зазирнути у майбутнє ще у грудні, на Катерини, потім — у вечір на Андрія, згодом — на Святвечір, у ніч перед Різдвом, — розповідає Олена Боряк, етнологиня, докторка історичних наук. — Апофеозом ставав вечір на Старий Новий рік. Ворожили лише дівчата — вочевидь, хлопці були більше впевнені у своїй долі, тож до таких способів дізнатися про майбутнє не вдавались.
— Що найбільше цікавило українок під час ворожіння?
— Як зватиметься жених, звідки він буде і коли гулятимуть весілля. Найпопулярнішим ворожінням на всій території України було кидання чобота — через хату, паркан, голову. Куди вкаже носок, або ж, як мовили тоді, "дзьобик", — звідти чекали сватів. Бувало, що дівчина виходила на вулицю й прислухалась, з якого боку пес загавкає. Звідти й наречений буде.
Є запис про цікаве колективне ворожіння на Волині. Там дівчата варили кашу з пшона, брали ложки та гуртом на світанку йшли "на колодязь кашу їсти". Вигукували: "Гу-гу-гу, когутець, де мій буде молодець?" Звідки півень закукурікає — там і доля.
— А як діяли, щоби дізнатись, яким буде суджений?
— Наприклад, рахували кілки в паркані. У різних регіонах є різні способи: полічити до десятого кілка або тричі по 9 чи відрахувати 40 пар. Могли вночі зав'язати стрічкою, а вже вранці йти роздивлятись — чи рівний, не скривлений. Бо таким буде й жених.
На Донеччині перед півнем ставили хліб, воду, білу глину та вугілля. Якщо він хліб їв, то буде заможний чоловік, воду — пиячитиме, якщо глину — красивий трапиться, а вугілля — то недобрий чоловік буде або взагалі дівчина заміж не вийде.
Ще можна було спекти млинець з води та борошна. Воду принести в роті від криниці. Цей млинець або з'їдали, або клали під подушку — тоді вночі мав наснитися суджений, прийти напувати дівчину водою.
— А як ворожили, коли буде весілля?
— На Маланки йшли попід хати та прислухались, що говорять в оселі. Якщо почує "сядь", "не йди" — то буде ще в дівках сидіти, а як почує, що комусь кажуть" піди", "побіжи", "принеси" — то швидко до вінця піде.
Також брали голодного собаку (на Волині — переважно кота), викладали перед ним вареники, пампушки, балабушки чи коржики. Чий перший хапала голодна тварина — та дівчина й перша заміж мала вийти.
Цікаво, що старі жінки, з уст яких дослідники Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського записували ці ворожіння, додавали — саме так і збувалось.