Мене звати Максим, мені — 17. Я з тих молодих людей, яких старше покоління часто не розуміє — через надто модерні погляди на життя, через мої принципи. А я часом не можу збагнути правила багатьох старших людей — особливо тих, які досі живуть стандартами радянської доби. Поговоримо про це?
Нещодавно до університету, де я навчаюсь, завітав голова Європейської ради Дональд Туск. Якби ви тільки бачили, як метушилось керівництво мого вишу напередодні приїзду політика! Розгорнули гігантський червоний килим до актової зали, скликали дівочий хор, оркестр, який виконував фанфари, та навіть покликали священика.
Захід назвали “Зустріч зі студентами”. От тільки забули написати, що з “обраними” студентами. Адже потрапити на зустріч могли лише люди зі спеціального списку, куди звичайних спудеїв не внесли. Тож у залі сиділи поважні професори й лише особливі студенти.
Усе це нагадало мені розповіді бабусі про те, як вони в радянський час метушились перед приїздом партійного керівництва на завод, робили все для того, аби комусь догодити.
Пам’ятаю, як ще в школі (уже в незалежній Україні) нас змушували вчити вірші, святково вдягатись, коли повинен був приїхати якийсь гість. Пам’ятаю, як самі гості знічувались від такого прийому. І як учні ненавиділи цю помпезність.
То, перепрошую, кому вона потрібна?..
УСЕ ВИРІШУЮТЬ ЗВ’ЯЗКИ
Багато людей з радянським мисленням переконані, що потрапити на хорошу роботу можна лише через знайомих. Отримати якісні медичні послуги в лікарні — лише якщо хтось попередньо зателефонував до лікаря і замовив словечко за них. Вступити у виш завдяки власним знанням? Ха-ха! Не-мож-ли-во! Тільки завдяки зв’язкам. І навіть тепер, у сучасному світі, де все відкрито і всього вдосталь, такі люди й далі вишуковують варіанти вирішити питання (навіть найдрібніше!) через зв’язки. Бо колись син члена Компартії швидше отримував посаду, ніж простий смертний.
Утім сьогодні все інакше. Наприклад, я знайшов роботу завдяки наполегливості. Вступив у виш завдяки ЗНО. Моя подруга виготовила закордонний паспорт за абсолютно прозорою процедурою. Світ змінився. Тож думки “все вирішують зв’язки” пора позбуватися.
НЕ ВИДІЛЯЙСЯ З МАСИ
Відмова від індивідуальності — теж з СРСР. Бути як всі, не виділятися. Радянський союз — спільнота однакових людей. Це, мабуть, те, що дратує мене найбільше.
Владі у Радянському Союзі було вигідно, щоби всі були однаковими, щоби ніхто не відрізнявся від інших. А люди боялися індивідуальності — бо часто за це могли покарати.
Мабуть, саме тому пофарбоване в яскравий колір волосся, пірсинг чи тату викликають істерику в людей зі совковим мисленням. Пам’ятаю, як мою подругу батьки не пускали гуляти через чорний лак на нігтях — “Агов, що люди скажуть?!” Доки вона його не стерла, доти не могла зустрітися з друзями. Та ще гірше — слова “не виділяйся” стосуються не лише зовнішності, а й покликані обмежити нас значно більше, бо “треба жити, як усі, любити, як усі, виховувати дітей, як усі”.
А ще в СРСР навчали, що ініціатива карається. Тож люди, в головах яких процвітає совок, краще мовчатимуть і терпітимуть, ніж змінюватимуть життя навколо.
Радянські люди вірять, що нове — це обов’язково погане. Тому вперто не сприймають змін.
НІЧОГО НЕ МОЖНА ВИКИДАТИ
Людям, які пережили часи дефіциту, шкода викидати навіть непотріб. У вас є пакет з пакетами? Чи банка, наповнена гудзиками? А навіщо вони? Як часто вам стають у нагоді ті гудзики? Або навіщо ви тримаєте мільйон пакетів, якщо все одно постійно користуєтеся одним-двома?
Колись через тотальний дефіцит люди дуже цінували свої речі, тому й не викидали їх навіть тоді, коли для цього вже настав час. Але ж нині ситуація змінилася, на ринку можна знайти безліч всього за невисоку ціну. Втім люди купують нове вбрання, але старе не викидають. Сила звички! І забиті шафи старим мотлохом.
Ще одне спостереження щодо правил життя у радянських головах: усе, що криво лежить, треба взяти собі. Навіть якщо це вам не потрібне. А що, колись згодиться!
СУБОТА — ДЛЯ ПРИБИРАННЯ!
А тепер згадайте, коли востаннє ви відпочивали в суботу. Так, гуляли, дивилися фільми, читали книги, зустрічалися з рідними і друзями, а не пилососили, мили вікна чи підлогу.
Якщо ви виросли в радянську епоху, то, ймовірно, субота для вас — день, коли потрібно прибирати. Ймовірно, ця звичка — від “суботників” з часів СРСР.
Люди часто прибирають не за необхідністю, а систематично, витрачаючи час, який можна було би провести у сімейному колі.
ВІК — ЯК АВТОРИТЕТ
Людина з радянським мисленням переконана, що лікар у віковій категорії 60+ з кількома грамотами на стіні — справжній фахівець (навіть якщо радить щось відверто безглузде). Молодий фахівець (хай навіть із багажем знань, здобутих у найкращому виші Європи) — ніхто. Бо що він, молодий, може знати?
ВИСНОВОК
Я ніколи не жив у СРСР. І, дивлячись на звички людей того часу, дуже радий цьому. Відсутність громадянської позиції. Страх бути вільним. Усе це дісталося людям у спа- док від Радянського Союзу. Думаю, час позбуватися пережитків СРСР у наших головах. Повірте, без них ви почуватиметеся щасливішими. Не бійтеся подивитися на світ по-іншому!
