На сцені — двоє. Жінка у білій сукні та чоловік у чорному костюмі. Партнер робить крок, ще один. Підхоплює на руки. Вони танцюють танго, зал аплодує стоячи. Вона — не має ніг...
Ця надзвичайна жінка — майстриня спорту з танців на візках і без. Фокстрот, румба — її стихія.
42-річна Олена Чинка — дуже елегантна, любить гарні речі. Усі її сукні — до землі. Не кожен й помітить, що в жінки нема ніг. "А навіщо мені ноги, коли я маю крила?" — щиро сміється вона.
Осінь, що розділила життя навпіл
...Того дня юна Оленка поверталася з моря. Спішила до мрій: дівчина навчала дітей танців, стала студенткою театрального вишу — і нехай аж із шостої спроби! Знялася у стрічці режисера Кохана "Страчені світанки". Поряд — коханий, незабаром весілля. У Сімферополі, коли вибігла на перон, поїзд уже зрушив з місця. Стала наздоганяти.
— Я схопилася руками за поручні, стала на сходинку, але нога не втрималася, зіслизнула. І поїзд проїхався по моєму тілу.
Коли Олена прийшла до тями, просила, аби мамі не казали: боялася, що сваритиме. Питала про коханого. Мама не сварила — плакала. А коханий пішов своєю дорогою...
"Спершу я не могла збагнути, що зі мною трапилося, — згадує Олена. — Не розуміла, що це назавжди, але знала, що мушу зробити все, аби рухатися далі".
Та осінь розділила життя дівчини навпіл. За одну ніч Олена написала оповідання, де головною героїнею була сама. Написала про поїзд, який забрав її ноги. Про хлопчину, якого любила. Як мама плакала, ховаючись від неї. І про ангелів...
"Господь дав мені в супровід велику армію ангелів на землі, які мене підняли на руки й не дозволили впасти", — каже Олена.
Через три місяці вона стала на протези. Перші кроки пам'ятає й досі. "Я йду!" — кричала. Ходити вчилася перед дзеркалом.
"Коли вперше стала на протези, того ж дня поїхала на роботу, а потім до оперного театру. Дуже скучила за людьми", — розповідає.
У той день Олена прийшла в школу до своїх учнів, де вела гурток з аеробіки та спортивних танців. Почала урок, хоча незручні протези стирали обрізані культі до крові...
Жінка досі мріє про легкі протези, які дозволяють людині без ніг рухатися вільно. На жаль, вони дуже дорогі.
Нині її ноги — танцювальний візок, розроблений спеціально для Олени. Танцями на візку жінка займається 10 років. Показує десятки кубків, дипломів, медалей. Та найбільша нагорода — не титул. Це перемога над собою.
Невтомна Олена
...Ставши на протези, дівчина зіткнулася ще з одним випробуванням долі. Прийшла у театральний виш до ректора й сказала, що хоче продовжити навчання. А той засміявся: "Дивись, — звертався до колеги-викладача. — Кульгава, а каже, що студентка. Хоче вчитися — хай іще раз здає вступні іспити".
"Я вийшла за двері, сіла у скверику й заплакала, як ніколи в житті", — згадує Олена. Зараз вона усміхається. Над своїми невдачами жартує, а дітям, яких навчає танцювати танго та фокстрот, наказує: "Увімкнули усмішку, радість в очах запалили — і вперед!"
Тоді, у сквері, Олена розуміла: на сьому спробу вступу навряд чи зважиться. Утім зціпила зуби. І сказала сама собі: "Я буду танцювати!"
Жінка переконана: ресурси людського організму безмежні. Треба лише перебороти лінь, підвестися з дивана й рухатися до своєї цілі.
"Болить, це зрозуміло. Але ж переболить, — уперто твердить вона. — Коли людина падає, головне — підвестися і йти далі. Не застрягати в минулому, дивитися вперед. І тоді все вийде. А страху потрібно позбуватися відразу. Він паралізовує, заважає рухатися".
Олена досі згадує перше заняття з учнями, яке вела на протезах. Ходити до школи було так важко! Тоді діти знайшли вихід: прийшли на заняття до тренерки додому. Із кімнати винесли меблі — вийшов танцзал. Згодом шкільний гурток переріс у балетно-спортивну студію.
Окрім тренерської роботи, Олена займається громадською — відстоює права людей з інвалідністю. Співає у церковному хорі, грає у театрі. Вона закінчила університет із червоним дипломом, працювала телеведучою. Водить автівку, плаває і займається греблею на байдарках.
Дякую за все
"Я дякую Богу за все, що мені випало на долю. Навіть за те, що в мене немає ніг. Завдяки цій аварії я зрозуміла справжні цінності. Головне — не тіло, а душа людини", — каже Олена.
Сьогодні Чинка — зірка збірної України зі спортивного танцю на візках. Чотириразова чемпіонка світу! Спостерігаю за тренуванням. Спортсмени змушують свої візки виконувати надскладні па. Ці крісельця на колесах наче продовженням їхніх тіл. І невдовзі вже не помічаєш візків — лише яскраві почуття. Лише емоції та биття серця.
"Уміння танцювати дає людині найбільшу зі свобод і робить її справжньою", — переконує Олена.
...Якось Чинку перевіряли на допінг. Нічого не виявили. Аби бути найкращою, їй не потрібні фармпрепарати. Танець — її життя. Тут вона — вільний птах. Кожне па — політ, а руки — крила.
