Він захищав Україну в зоні ООС, був водієм-механіком танка, внаслідок підриву зазнав контузії, черепно-мозкової травми, пише газета Експрес. Потім були тривале лікування, період реабілітації, повернення додому. У рідних стінах він зрозумів, що варто вибирати справу, яка дає задоволення. І став робити... ляльки!
Роботи Сергія Бондаря вражають! Коли дивишся на його ляльок, спершу здається, що це справжні немовлята.
"Перед тим як пішов на фронт, я заробляв ремонтом взуття, тож вмію працювати руками, — каже 35-річний Сергій Бондар. — А коли повернувся, після лікування й відновлення в госпіталях захотів робити те, що надихає. Я зрозумів, праця має давати задоволення. Своє захоплення знайшов несподівано. Якось зайшов до дружини на роботу, познайомився з жінкою, яка робить реборнів — це ляльки, схожі на маленьких діток. Вона запросила на майстер-клас, запропонувала спробувати сили. І, ви знаєте, мені сподобалось, стало вдаватись, а потім — по-стравжньому захопило.
— Як ви створюєте своїх ляльок?
— Для цього потрібні молди — це частини ляльки — голова, ноги, руки. Щоби іграшка набула кольору шкіри, треба накласти кілька шарів фарби і лаку, після кожного нанесення деталь слід запікати в аерогрилі, де підтримується відповідна температура й вологість повітря. Важливо не перетримати, бо матеріал зіпсується.
Далі треба обрати колір очей і волосся. Потім — кропітка робота з прошивання зачіски. Для цього беру вовну альпійської кози, вівці чи людське волосся. Коли ця частина роботи готова, майструю тулуб, шию одяг, з'єдную деталі.
Однакових ляльок у мене не буває, кожна унікальна.
— Як довго робите одну ляльку?
— Від кількох днів до кількох тижнів. До слова, рідні підтримують мене: дружина допомагає шити тулуби ляльок, сини також цікавляться, як я це роблю, фотографують.
Це захоплення заспокоює, відвертає від рутини й допомагає рухатись далі. Можливо, з часом стане справою життя.
Фото зі сторінки майстра у Facebook