У Страсний тиждень чимало людей поспішають до сповіді. Та сьогодні є багато тих, хто, хоч і вірить у Бога та відвідує храм, ігнорує цю християнську практику. Ми поспілкувалися з такими людьми про мотиви їхнього рішення.
Маріанна, 28 років, у декретній відпустці:
– Востаннє я ходила до сповіді чотири роки тому – бо мала хрестити дитину. Вважається, що перед цим потрібно висповідатися, тож я зробила це. Начебто свідомо, але насправді "бо так треба". Загалом не відчуваю потреби у переповіданню священику своїх гріхів. Не тому, що у мене їх немає, а тому, що десь загубила довіру до духівників. Якось в юні роки я сповідалась, і замість підтримки та розуміння з боку священика отримала цілу нотацію, що я недостойна християнка, бо погано поводжуся. Хочеться, аби ця розмова з Богом через посередництво отця була не засудженням, а навпаки – давала людині підтримку. Можливо, просто варто знайти священика, з яким буде комфортно ділитися пережитим, тоді покаяння буде щирим, сповідь – потрібною. А йти перед Великоднем до сповіді, бо всі так роблять, – такий варіант мене не задовольняє емоційно.
Віталій, 31 рік, бізнес-аналітик:
– Сповідався останнього разу майже 5 років тому – перед вінчанням. Звичайно, я грішна людина, як і всі, але не йду сповідатись, бо не вважаю, що потрібно комусь про ці гріхи розповідати. Зрештою, давайте бути чесними перед собою: чи всі ті люди, які вистоюють довгі черги до храмів, справді каються у скоєному? Часто вони виходять із церкви і продовжують бездумно грішити, сповідь для багатьох – це формальність. Наразі мені достатньо розмови із самим собою – я аналізую кожен свій день, і якщо вчинив погано, то продумую, як мені це виправити та більше такого не допускати.
Сергій, 31 рік, співвласник туристичної фірми:
– Не ходжу до сповіді, бо вважаю, що це – формальна процедура без глибинного духовного змісту. Для мене цей ритуал давно втратив своє значення. Священики, наче на конвеєрі, приймають сповідь та говорять завчені фрази. Крім цього, для мене священики не є моральними авторитетами. Загальний рівень освіти, навіть розуміння суті християнства у багатьох із них є украй низькими. Теоретично, я міг би піти до сповіді, якби знав авторитетного священика – байдуже якої конфесії.
Я часто бачу, як нівелюються духовні речі. Часом працюю з паломниками. Красти їжу в готелі, йти сповідатись, а потім знову красти – це хіба норма? Звичайно, це не стосується всіх. Але дивно бачити такі речі.
Андрій, 40 років, співробітник НУ "Львівська політехніка":
– Сповідався, мабуть, років десять тому. Чому? Бо вважаю, що зараз часи великих змін. Наше духовенство не відчуває чи, швидше, не хоче бачити їх. Вони ховаються за обрядами, традиціями і таїнствами, яких самі часто не розуміють, відповідно не можуть пояснити вірянам. Окрім того, є багато вад, хиб і гріхів у самому духовенстві. Це відштовхує людей від церкви і її обрядовості. Вважаю, що назріла потреба радикальних реформ і наближення східного християнства до практик протестантських церков. Що це означає? Менша кількість священиків, більша скромність храмів та обрядів. І головне – переважання духу християнства над формою.
Ставлення людей до сповіді нині яскраво демонструє потребу в змінах. Я не відкидаю деяких ритуалів – от паску підемо святити, правда, більше заради дітей. Але загалом було би чудово осучаснити Церкву.
Нагадаємо, Митрополит Епіфаній розповів нам, як готуватись до Великодня і чому парафіяни повинні жертвувати на храм.
