Без перебільшення, наша Анастасія Лісовська — найвидатніша у світі правителька, яка почала сходження до влади з того, що її викрали і продали на невільничому ринку в Кафі. Але в історії є ще кілька жінок із подібною долею, серед них У Цзетянь та Феодора.
Роксолана — засновниця жіночого султанату
Про нашу Роксолану написано десятки книжок, пісень, поем, знято фільми, серіали, вона відома в Туреччині під іменем Хасекі Гюррем-султан не тільки як законна дружина Сулеймана І Пишного, султана Османської імперії, але й як перша хасекі-султан, засновниця епохи жіночого султанату, одна з найвпливовіших жінок в історії Османської імперії.
Народилася Настуня Лісовська приблизно в 1504 році в сім’ї православного священника з Рогатина на Прикарпатті, назвали її опісля Роксоланою, опираючись на походження з території, яку в Речі Посполитій наприкінці XVI століття називали Роксоланія (від племені роксоланів — жителів Північного Причорномор’я). До речі, поляки вважають, що Гюррем-султан була полькою Олександрою. Імовірно, Настю привезли до невільничого ринку в Кафі, звідки вона потрапила на ринок Аврет-Пазари у Стамбулі, на якому дівчину перепродали в гарем Сулеймана, де їй дали ім’я Гюррем, що означає “радість”.
Після сварки із Махідевран, третьою дружиною султана, матір’ю принца Мустафи, Сулейман звернув увагу на Настю-Гюррем і обрав своєю коханою четвертою дружиною. Першого сина Роксолана народила в жовтні 1522 року.
А шлюб та гучне весілля Сулеймана і Гюррем відбулися в 1530 році. Султан призначив їй посаг — 5 тисяч золотих та запровадив спеціально для неї титул хасекі, що означає “особисто відзначена султаном”.
Після смерті матері султана Айше Хафси Султан у 1534 році Роксолана стала управителькою гарему. За переказами, Сулейман Пишний присягнув Роксолані не мати інших жінок. Вона народила султану 6 дітей — 5 синів і доньку Міхрімах, яку Сулейман любив найбільше, на її честь збудував мечеть. Батька пережив тільки син Селім.
Правлінням Роксолани розпочався період, який історики називають жіночим султанатом — коли дружини султанів відчутно впливали на політичні дії своїх чоловіків. Як дружина султана вона сприяла безпечному перебуванню в Стамбулі Дмитра Байди Вишневецького у 1553 — 1554 роках.
Деякі історики вважають, що Роксолана дбала і про свою батьківщину — докладала зусиль для звільнення співвітчизників, запобігала набігам татар. На особисті кошти Роксолана збудувала дуже багато об’єктів у Стамбулі, Едірні, Єрусалимі, Мецці та Медіні.
Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один з її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що вона причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайняв Рустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти шехзаде Мустафи.
Гюррем-султан померла 15 або 18 квітня 1558 року. Похована в мавзолеї, збудованому на подвір’ї мечеті Сулеймана. Після смерті улюбленої дружини Сулейман Пишний по всій імперії збудував велику кількість об’єктів, присвячених їй.
Султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 під час походу на Угорщину. Тіло падишаха перевезли до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою.
У Цзетянь — єдина жінка, що правила Китаєм
У Цзетянь народилася 17 лютого 624 року у Гуан’юані, коли Піднебесною правила династія Тан. У 13 років потрапила в гарем імператора Тай-цзуна як молодша наложниця, де зблизилася з його сином і спадкоємцем Гао-цзуном. Після смерті Тай-цзуна у 649 році, за звичаєм того часу, її відправили черницею в буддійський монастир, щоб там з поголеною головою жити до останніх днів.
Але У було лише 25 років, і їй зовсім не хотілося такого життя, тому вона не припинила зв’язку з Гао-цзуном, що тепер був імператором. Зрештою він забрав її з монастиря до свого гарему, де У протягом наступних двох-трьох років різними підступами позбулася дружини імператора та всіх суперниць, ставши в 655 році імператрицею — першою і єдиною жінкою — правителькою Китаю. У народила Гао-цзуну чотирьох синів і доньку.
Вища аристократія, звісно, була проти простолюдинки, яка мала спершу інтимні стосунки з батьком, а потім із сином, що прирівнювалося до інцесту. Але нова імператриця боролася за владу, суперниць “за її наказом четвертували і втопили у вині без суду і слідства”, а найбільшим її тріумфом стала розправа над дядьком імператора і його кланом.
До того ж Гао-цзун з кожним роком слабшав душею і тілом, тому останні 23 роки його життя країною насправді правила імператриця У. Вона особисто добирала воєначальників, які вели війни на Корейському півострові та захопили його до 675 року.
Після смерті чоловіка в 683 році імператриця передала престол їхньому старшому синові Чжун-цзуну, однак, звернувши увагу на його безпорадність і покірність своїй молодій дружині, вже через місяць заслала їх і звела на престол іншого сина, Жуйцзуна, який протягом шести років залишався слухняною маріонеткою в її руках.
До 690 року позиції У стали настільки міцними, що вона скинула сина і 19 жовтня проголосила себе імператрицею (точніше, імператором). “Буддисти негайно написали твір, який доводить, що У — дочка Будди і має успадковувати імперію в династії Тан. З вдячності за підтримку імператриця видала указ, що велів у всіх містах країни будувати буддійські храми”. Водночас вона проголосила себе спадкоємницею 13-го імператора династії Чжоу, Пін-вана, який правив у 770 — 720 роках до н. е., та на цій підставі змінила назву правлячої династії Тан на Чжоу.
Хоча Китаю загрожували кочівні племена тюрків та киданів, імператрицю цікавили лише справи престолонаслідування, тому в 698 році вона повернула із заслання старшого сина Чжун-цзуна і назвала майбутнім імператором.
У віці 75 років імператриця втратила гостроту розуму, наблизила до себе двох братів сумнівної репутації, представників родини Чжан, які стали її коханцями. У лютому 705 року група змовників з-поміж вищих сановників заволоділа палацом, покарала Чжанів, а імператрицю відправила у заміський маєток, де вона померла 16 грудня і була похована разом з Гао-цзуном у мавзолеї Цяньлін. Імператором був проголошений її старший син Чжун-цзун, а “династія Чжоу” знову змінила ім’я на Тан.
Гетера Феодора стала імператрицею
Феодора народилася приблизно у 500 році на Кіпрі у сім’ї служителя константинопольського цирку звірів, який після смерті залишив у злиднях вдову і трьох малолітніх дочок, з яких Феодора була середущою.
В юному віці, як стверджував візантійський історик Прокопій Кесарійський, Феодора стала гетерою (високоосвічені повії у Стародавній Греції) і разом із сестрами брала участь у виставах мімів та “була вона незвичайно витончена і дотепна. Через це всі захоплювалися нею”.
Опісля Феодора була змушена заробляти на життя проституцією в єгипетській Александрії. Перебуваючи у великому культурному та науковому центрі свого часу, дівчина потрапила під вплив освіченого середовища, захопилася монофізитством — однією з течій християнства, основою віровчення якої є догма про єдину (божественну) природу Ісуса Христа, а не подвійну — божественну і людську.
Повернувшись до Константинополя, Феодора стала заробляти на життя прядінням пряжі. За однією з версій, майбутній імператор Юстиніан побачив її у вікні, за іншою їх познайомила акторка Македонія, в будинку якої жила Феодора. Красою, розумом, надзвичайною чарівністю і твердою волею вона підкорила серце Юстиніана, який мав уже майже 40 років.
Юстиніан ніколи не надавав значення походженню Феодори, вважав її рівною собі. Це пояснюється тим, що він сам був вихідцем з селянської родини, проте здобув добру освіту. У 523 році він підніс Федору до статусу патриціїв, а для можливості їх законного шлюбу в 524 році навіть змінив закон Константина Великого, який забороняв шлюби знатних осіб з жінками низького походження, акторками і дочками акторок. За новим законом такі шлюби допускалися з особистого дозволу імператора, якщо жінка кидала акторське ремесло. Весілля Юстиніана, на той час лише спадкоємця престолу, і Феодори відбулося у 525 році у Софійському соборі.
Імператор насправді любив Феодору, про що свідчить, зокрема, перейменування ним фортеці Аназарв (у Сирії) на Феодоріаду та утворення однойменної єпархії в Сирії.
Імператрицею Феодора стала 1 квітня 527 року, коли її чоловік був коронований імператором, співправителем вмираючого імператора Юстина I. Через чотири місяці Юстин помер. Феодора правила державою 22 роки нарівні з Юстиніаном: усувала і призначала вищих посадових осіб в імперії, впливала на законодавчу і зовнішньополітичну діяльність імператора, займалася дипломатичним листуванням, приймала іноземних послів тощо. Значне положення Феодори — як у житті Юстиніана, так і в справах управління імперією — підкреслює напис, що його зробив Юстиніан на передньому боці золотого престолу в Софійському соборі, реконструйованому ним: “Твоя від Твоїх приносимо Тобі Твої, Христе, раби Юстиніан і Феодора”.
Участь Федори у керуванні Візантією підтверджує такий факт: коли в горах Кавказу перське військо зазнавало невдач, цар персів Хосров зачитав лист Феодори своєму вельможі Завергану з такою фразою: “За це я обіцяю тобі багато благ від мого чоловіка, який нічого не робить, не порадившись зі мною”. Із впливом Феодори пов’язують прийняття низки законів, які поліпшували становище жінок. Для колишніх куртизанок і повій Феодора відкрила монастир на березі Босфору (так званий монастир розкаяння).
У скрутні хвилини вона виявляла рідкісну відвагу і невгамовну енергію. Ці риси особливо яскраво проявилися в 532 році під час повстання Ніка, коли у стані загальної паніки вона завадила втечі Юстиніана з Константинополя і тим самим, на думку низки дослідників, зберегла трон.
Феодора померла 28 червня 548 року після тривалої хвороби, похована з усіма імператорськими почестями в церкві Дванадцяти апостолів у Константинополі. На згадку про дружину Юстиніан у монастирі святої Катерини на Синаї в головній базиліці, побудованій за його наказом, велів зробити напис: “Упокоєнню блаженної пам’яті імператриці Феодори”. По смерті Феодори овдовілий Юстиніан залишився вірний її пам’яті і більше не вступав у шлюб. Церква канонізувала Феодору та її чоловіка Юстиніана і зачислила до лику благовірних.
Настя ГОРЛИЦЯ