Не сумніваюсь, що ви бачили бодай одну зі знаменитих картин із балетними танцівницями. Тендітні дівчатка на пуантах і в пачках — візитівка Едгара ДегА. На аукціонах їх продають сьогодні за шалені гроші: наприклад, один із малюнків пішов із молотка ледь не за 11 мільйонів доларів!
Видатний імпресіоніст з’явився на світ 190 років тому — 19 липня 1834-го. Про таких кажуть: народився зі срібною ложкою у роті. Тато Едгара був шефом банку, тому, як ви можете здогадатись, у сім’ї особливих матеріальних проблем не виникало. Хоча, крім майбутнього художника, підростало ще четверо хлопців. Бажання старшого з них малювати на всьому, що бачиш та до чого дотягнувся, не минуло із дитинством.
І мама всіляко сприяла мистецьким нахилам Едгара. Попри те, що батько був не в захваті від такої перспективи, вважаючи, що чоловік повинен обрати серйозну професію. Якщо не фінансиста, то принаймні адвоката. Проте згодом Едгара все ж віддали опановувати секрети майстерності до одного з відомих у ті часи художників. Юнак мало говорив, але багато слухав майстра й стежив за тим, як з-під його пензля народжуються маленькі шедеври...
Перш ніж парижанин знайде свою стежку в мистецтві, він блукатиме від одного “берега” до іншого, змінюючи стилі та об’єкти зацікавлення. Найбільше замовлень було, звичайно, на портрети, але Едгар Дега хотів малювати щось цікавіше. Наприклад, кінні перегони, сценки в кав’ярнях, трудові будні прасувальниць, а ще — прачок, модисток, гімнасток і, безумовно, балерин.
Схоже, на останніх у художника був “пунктик”. Едгар Дега був частим гостем Паризької опери. Як у залі, так і за кулісами. Охоче та натхненно малював дівчат: під час репетицій, в очікуванні виходу на сцену, під час поклонів у фіналі й т. д. Навіть коли на передньому плані були музиканти, то на задньому — німфетки. У синіх, рожевих, білих пачках. За підрахунками мистецтвознавців, у доробку класика — півтори тисячі робіт на цю тему!
До слова, Едгар Дега оспівував балерин не тільки як живописець, але й як скульптор. Найвідоміша його робота — “Маленька танцівниця”, героїні якої 14 років. Цікаво, що митець виготовляв їх невеликими та з воску, а вже пізніше їх стали відливати в бронзі. Причому не в одному екземплярі, а тиражем декілька десятків штук. Тому не варто дивуватися, що в різних музеях світу може експонуватися один і той же шедевр митця.
Нікого б із сучасників не здивувало, якби у підсумку Едгар Дега взяв за дружину якусь приму-балерину. Втім, художник не був помічений у романах із ними. Мало того — він усе життя провів “самотнім вовком”, тобто холостяком. З чим це було пов’язано — біографи досі ламають голови. Можливо, просто не зустрів “ту єдину”, яка підкорила би його серце. А може, з тим, що мав дуже прикрий характер, який на собі не раз відчували найближчі друзі — наприклад, Клод Моне...
У будь-якому разі старість Едгар Дега зустрів у славі, багатстві й на самоті. Трагізму ситуації додавало те, що він майже осліп. Працювати за мольбертом уже не міг і це було для митця найбільшою трагедією. Руки ще мали силу, щоб малювати, в голові роїлося від ідей, покупців було хоч відганяй, але... Втративши будь-які залишки оптимізму, художник сидів у своїй майстерні та розмовляв із картинами.
Нині його “діти”, себто картини, розбрелись по всьому світу. Париж, Лондон, Мадрид, Копенгаген, Нью-Йорк, Вашингтон... Іноді їх викрадають з музеїв — так, як це сталося, наприклад, у Марселі з “Хористами”. Лише через дев’ять років полотно випадково виявили митники, оглядаючи багажне відділення автобуса. Ніхто з пасажирів не зголосився як власник шедевра вартістю мільйон доларів.
...Легендарного французького імпресіоніста, який помер 27 вересня 1917 року, поховали в Парижі. Місцем його останнього спочинку став цвинтар на Монмартрі. Сюди щонайменше двічі на рік — на уродини та в день пам’яті — навідуються шанувальники Едгара Дега, чия творчість навіть через майже два століття вражає, захоплює, надихає.
Антін БІЛИЙ