Чоловік переїхав в інший регіон, а коли його село звільнили, звернувся до воїнів 103-ї бригади з проханням знайти сховок. Військові це зробили — і повернули стяг власникові.
Ще одна щемлива історія сталася на Херсонщині: сім’я сховала запакований у декілька пакетів прапор у дворі під тротуарною плиткою. А витягла його після деокупації їхнього населеного пункту...
Такі ситуації вже були в українській історії, кажуть історики.
“У минулому столітті українці намагались зберегти важливі для них символи, але тримати їх вдома, на видному місці, було небезпечно, це загрожувало переслідуванням родини, ув’язненням, виселенням за межі України, — каже Руслан Забілий, фахівець з історії ОУН-УПА, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”. — Тож люди ховали речі в найпотаємніших місцях і ніколи нікому не розповідали де. Навіть дітям не казали, побоюючись, що ті можуть випадково проговоритись. Адже цілі родини депортували лише за те, що в хаті знаходили тризуб чи прапор.
Лише після проголошення Незалежності почали відкриватися такі схованки. Але, на жаль, сьогодні ми знову маємо ховати свою символіку на тих територіях, де є окупанти...
— У західних областях люди досі натрапляють на українську символіку, сховану десятки років тому, — каже Ярослав Коретчук, директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби імені С. Бандери. — Наприклад, декілька років тому на Волині під час ремонту церкви під стріхою виявили синьо-жовтий стяг із плямами від крові та дірками від куль. А ще — тризуб. За словами старожилів, ці речі були сховані приблизно в 1939 році.
Українці ховали заборонені українські речі навіть у димарях — їх замуровували поміж цеглинами.
— Що ще доводилось ховати людям і в яких незвичних місцях вони це робили?
— Заборонену літературу, листівки, документи, фотокартки. Наприклад, свого часу був знайдений Яворівський фотоархів зі світлинами повстанців, які боролись за незалежність України в 1945 — 1951 роках на Гуцульщині. Він був закопаний у землі під сушаркою на подвір’ї одного з упівців, світлини були в банках, кришки яких залили смолою.
На жаль, деякі сховки було втрачено — зокрема ті, які були закопані в дерев’яних скринях, що під землею дуже швидко псуються.
● Р. Забілий:
— Знаю, що були випадки, коли прапори, вишиті тризуби чи українські книги закопували в саду, сподіваючись, що там точно ніхто не шукатиме. Або ж клали до вуликів з бджолами чи в хліві, де була худоба.
