1 грудня 1991 року українці підтримали серпневий Акт проголошення незалежності України, пише газета Експрес. Утім задовго до цього Москва не хотіла відпускати нашу країну зі складу СРСР. Тож активно протистояли тому, щоби Україна здобула незалежність.
26 серпня 1991-го прес-секретар тодішнього очільника РСФСР Бориса Єльцина Павло Вощанов поширив від його імені офіційну заяву про намір переглянути кордони з Україною. Мовляв, Росія не ставить під сумнів право кожного народу на самовизначення, але "залишає за собою право порушувати питання про перегляд кордонів" перед республіками, які проголосили незалежність.
Того ж дня відбулася розмова голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука і президента РСФСР, під час якої Єльцин пообіцяв "дати роз’яснення щодо заяви прес-секретаря". Однак обіцянки так і не виконав.
Через декілька днів, 28 серпня 1991 року, до Києва прибули відразу дві офіційні делегації з Москви — від Росії, яку очолював віце-президент РСФСР Олександр Руцькой, і від Верховної Ради СРСР, представленої Юрієм Рижовим, Сергієм Рябченком, Анатолієм Собчаком та Юрієм Щербаком. Для перемовин із ними створили делегацію високого рівня, яку очолив голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук.
Переговори відбувалися у залі засідань президії Верховної Ради і затягнулися до ранку. Підсумком розмов стало Комюніке, яке підписали Кравчук та Руцькой. За своєю формою та змістом воно було швидше міжнародною угодою, ніж повідомленням про підсумки переговорів.
Член делегації УРСР на перемовинах із Росією, відомий правник Володимир Василенко пригадував, як росіяни будь-що намагалися втримати Україну в своїй орбіті й не допустити її вільного, справді незалежного існування.
Та у підсумковому документі було зафіксовано, що, визнаючи невід’ємне право України та Росії на державну незалежність, сторони підтвердили свою вірність договору між УРСР і РРФСР від 19 листопада 1990 року, зокрема його статті 2 і 6 про права громадян та територіальну цілісність. Це означало офіційне спростування скандальних слів прес-секретаря президента Росії.
Читайте також: Найдавніша згадка про Русь-Україну: французи передали нам копію унікального документа
Варто також зазначити, що в Комюніке вперше в офіційному міжнародному документі було вжито термін "колишній Союз РСР".
Але де-юре Радянський союз продовжував існувати. Загалом це був короткий період історії, коли для того, аби не відпустити Україну на Захід, у Москві готові були виконати будь-яку забаганку Києва. Однак це не допомогло. В Україні склався унікальний консенсус народу та влади, що врешті призвело до тріумфу грудневого референдуму, де люди підтвердили проголошений Акт про незалежність.
1 грудня 1991 року до виборчих урн прийшли 31 мільйон 891 тисяча 742 особи — 84,18% населення України. Із них 28 млн 804 тис. 71 особа (90,31%) проголосувала "за". Навіть у Кримській АРСР більшість — 54,19% виборців — позитивно відповіла на запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?".
Після волевиявлення українців СРСР фактично перестав існувати, бо вихід з союзу другої за розміром та потугою республіки робив неможливим його подальше існування.
Читайте також: Велике кохання Рильського
Не дивно, що тодішній президент СРСР Михайло Горбачов дуже стримано привітав Україну з незалежністю. І вже незабаром пішов зі своєї посади. Натомість у Єльцина зробили останню відчайдушну спробу "не втратити" Україну. Завершальним актом цього дійства стало 7 — 8 грудня 1991-го, коли у Біловезькій пущі глави України, Росії та Білорусі підписали угоду про створення СНД — Співдружності незалежних держав, водночас розпустивши Радянський Союз. Як тоді пояснив соратник Єльцина Сергій Шахрай, "ми должны были сохранить Украину".
І Кремлеві таки вдалося втримати нашу країну в своїй орбіті. Незалежна Україна, яка мала одну з найсильніших економік Європи, тоді так і не рушила в західному напрямку, надовго застрягнувши у пострадянському болоті.
Читайте також: Газета Експрес дарує 100 тисяч гривень та подорож Європою
