Дитячий сон — це святе, вважали давні українці. І тому місцю, де дитятко спить, приділяли багато уваги. Чимало обрядів, пов’язаних із колискою, дотримуються і сучасні батьки. Про них говоримо із Мариною Кондратенко, етнологинею, співробітницею Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
— Якою мала бути колиска для новонародженого в уявленні наших предків?
— Перше ліжечко наділяли магічними та охоронними силами, які мали захистити життя та здоров’я дитини. Колиска зазвичай була округлою — її ототожнювали з лоном матері. Така форма вважалась оберегом від нечистих сил.
— З якого дерева виготовляли колиску?
— Переважно, з доступного у тій чи іншій місцевості. Найчастіше брали клен, калину, ясен, горіх, ліщину, а також — дуб, вербу, явір. Калинові, до прикладу, символізували безсмертя роду, а колиски з явора мали додавати хлопчикам сили, аби могли стати захисниками своєї родини. Виготовляти дитяче ліжечко повинні були майстри з відповідним статусом — ті, хто мав велику та дружну сім’ю. Наші предки вірили, що енергетика людини, яка виготовляє щось своїми руками, передається тому, для кого це зроблено.
— Розкажіть, будь ласка, більше про те, який вигляд мали колиски.
— Переважно, в Україні були поширені підвісні колиски, завдовжки приблизно 70 — 80 сантиметрів. Таку колиску кріпили за гак до сволока (основної балки під стелею), підвішуючи за чотири вовняні мотузки. На бильцях часто вирізьблювали символи захисту, аби ще до хрещення оберігати дитину від нечисті. Ці символи дуже подібні до тих, які використовують у вишивці.
— Чи були обряди, пов’язані із першим вкладанням немовляти до колиски?
— У деяких регіонах спершу клали ляльку-мотанку, яку мама виготовила, чекаючи малятка. А на Полтавщині зафіксовано давній звичай вкладати у колиску кота — аби все зле і нечисте, що може бути в ній, перейшло на тварину. Кота гойдали в колисці, примовляючи: “Як на кота муркота — на дитину дрімота”. Опісля його виймали, колиску застеляли і клали туди немовля.
— А що робили з колискою, коли вона вже не була потрібна?
— Вважалось, що колиска має бути в сім’ї одна — це символізувало тяглість поколінь, збереження традицій. Отож, коли дитина підростала, місце у колисці займала лялька — вона охороняла її від поганих сил до народження наступної дитини. Якщо ж колиска взагалі вже не була потрібною, її виносили на горище, але в жодному разі не рубали і не спалювали, бо то було поганим знаком.
Порожню колиску не можна було гойдати, бо це могло накликати біду на малятко. Колисати вдвох теж не радили — аби не було сварок у сім’ї. А от якщо
подружжя не мало діток, то їм, навпаки, радили прийти у гості до родини з немовлятком і поколисати дитину.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як виникли і виглядали перші медичні маски
