Апеляційний суд Амстердама вирішив, що колекція так званого скіфського золота — 565 експонатів кримських музеїв — належить не Росії, а Україні. Тож невдовзі раритети повернуть до нашої країни. Слідів скіфів, до слова, чимало на східних і південних теренах України. Зокрема, вже другий рік поспіль науковці Національного заповідника “Хортиця” працюють на грунтовому скіфському могильнику, який розкриває немало цікавих таємниць скіфів. Більше про них — читайте далі.
“Могильник на Хортиці, який ми нині досліджуємо, був відкритий ще у 1990-х, — каже Дмитро Никоненко, провідний науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії, археології та природи Національного заповідника “Хортиця”. — Тоді тут прокладали інженерні споруди і випадково виявили стародавнє поховання. У той час археологічні роботи було зупинено, і лише два роки тому поновлено.
— А що вказує на те, що це — саме скіфський могильник?
— Основний орієнтир — наконечники стріл. Вони у скіфів до 3,5 см завдовжки, мають тригранні вістря, що пробивали і дерев’яні щити, і залізо. Щоправда, конструкція самої поховальної ями незвична. Це — катакомби, де для покійного була вирита спеціальна камера — щось на кшталт підземного намету. Зверху її ретельно загороджено камінням.
— Хто там був похований?
— Чоловік зростом до 174 сантиметрів (вищий за середній, як на той час), віком щонайбільше 40 років. Мав сліди поранення — вочевидь, в нього влучила залізна стріла, уламок якої залишився в черепі. Але, цікава річ, помер він не від цієї рани, вона загоїлася. Про те, що за життя був воїном, свідчать і покладені у могилу вістря стріл. До речі, завдяки ним і вдалося встановити дату поховання — 375 — 350 роки до нашої ери.
Додам, що похований був представником скіфів Хортиці, які контролювали переправу людей і худоби на стратегічно важливій території між правим і лівим берегами Дніпра. Особливістю цих скіфів є те, що вони не кочували, а будували постійні поселення, були скотарями і хліборобами водночас.
— Розкажіть, будь ласка, більше про культуру та життєвий уклад скіфів.
— Давньогрецький історик Геродот характеризує державу скіфів як добре налагоджену військову організацію, — каже Олександр Стражний, учасник понад 30 археологічних експедицій Інституту археології НАНУ, дослідник українського менталітету. — З VІ по ІІІ століття до нашої ери вони тримали під контролем торговельні шляхи, які сполучали античний світ із рільничими районами Лісостепу. Скіфи успішно відбивали атаки македонців, які претендували на цю територію, а ось з греками Північного Причорномор’я жили у добросусідстві, перейняли їхню культуру. Одне зі свідчень цього — знайдені у похованнях скіфських царів унікальні ювелірні вироби і посуд, легендарне “золото скіфів”. Ці вироби скіфи замовляли у грецьких майстрів.
Скіфи успішно відбивали атаки македонців, які претендували на цю територію, а ось з греками Північного Причорномор’я жили у добросусідстві, перейняли їхню культуру.
— А якою була їхня релігія?
— Скіфи шанували богів Стародавньої Греції. Скіфський бог Папай був аналогом Зевса, богиня любові Аргімпаса (вона найчастіше зображена на золотих виробах) — Афродіти. А головним кумиром скіфів був бог війни Арей (у греків Арес). Йому складали найпочесніші (зокрема, людські) жертви.
— На легендарному золотому кубку з царського кургану Куль-Оба (Крим) скіфи зображені як бородані з нестриженим волоссям, одягнені у капелюхи-башлики, каптани з поясами, шаровари, м’які чоботи зі шкіри. I це — люди з європейськими рисами. Власне такими на вигляд і були скіфи?
— Саме так, скіфи не мали, як колись помилково вважалося, азійських вузьких очей. Вони носили одяг зі шкіри, дуже шанували зброю — на стегнах з одного боку вішали сагайдак зі стрілами й луком, з другого — ніж, акінак (короткий меч).
— Що відомо про менталітет скіфів?
— Вони були безжальними до ворогів, славу здобували в битвах, ніколи не залишали на полі бою поранених побратимів, а тих, хто потрапив у полон, визволяли навіть ціною власного життя.
А коли помирав цар, то вбивали і ховали поряд одну з його наложниць, а також — слуг і коней. Царя і жінку вбирали у дорогі шати, надягали коштовні прикраси. Залишали у склепі золоті кубки з вином (вони згодом і стали музейними експонатами). Курган над склепом царя був найвищим. Додам, що з високою ймовірністю у жилах сучасних східних слов’ян, зокрема й українців, тече якась частина скіфської крові. Адже, завойовуючи нові території, скіфи не ставили собі за мету знищити миролюбні місцеві племена.
А коли у ІІІ столітті до нашої ери у південноукраїнські степи вдерлися сармати, східні скіфи підкорилися їм і асимілювалися з ними.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з 98-річним упівцем Мирославом Симчичем
