160 років тому здійснив свою першу подорож гігантський гібрид парусника та пароплава, названий за іменем біблійного морського чудовиська “Левіафан”. Уже під час випробувального рейсу сталась аварія, дізнавшись про яку творець “Левіафана” інженер Брунель помер від серцевого нападу.
З ЧОГО ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ?
Будівництво цього морського монстра — судна, яке мало вп’ятеро перевершити будь-який з тогочасних кораблів, — тривало три роки. Ще два роки минуло від часу його проблемного спуску на воду до першої мандрівки. За цей період “Левіафан” змінив назву на “Грейт Істерн”.
На спорудження гіганта приїжджав поглянути письменник-фантаст Жуль Верн, який згодом став його пасажиром і описав свою мандрівку в романі “Місто на плаву”. У цьому творі Жулю Верну майже нічого не довелось вигадувати: “Грейт Істерн” став наочним втіленням фантастичних у той час інженерних ідей.
Німецька газета Illustrirte Zeitung опублікувала детальний опис судна, розміри якого вражали уяву. “Його довжина становить 696 футів (понад 212 метрів), ширина - 118 футів (близько 36 метрів), а глибина від палуби до кіля - 60 футів (18 метрів). Щоб уявити розміри деяких палуб, зауважимо, що, наприклад, на задній із них не тільки може вишикуватися солдатський полк, але навіть розташуватися кавалерія”, - захоплювалися газетярі.
Однак “Грейт Істерн” так ніколи і не був заповненим вщерть.
ПЕРШЕ ПЛАВАННЯ
Як ми вже згадували, негаразди із судном розпочалися ще під час його першого спуску на воду. Тоді корабель не вдалося плавно опустити у води гавані, він перехилявся і міг затонути біля самого порту. Зрештою, стався потужний приплив, високі хвилі буквально стягнули пароплав з берега.
Та перше пробне плавання “Грейт Істерн” до Портленда перервала інша катастрофа. Зайшовши у протоку Ла Манш, корабель струснувся від вибуху. Один з парових котлів розірвався через неправильну експлуатацію. Загинули п”ятеро кочегарів, ще декілька отримали каліцтва.
СМУГА НЕВДАЧ МОРСЬКОГО МОНСТРА
На перший трансатлантичний рейс “Грейт Істерн” до Північної Америки назбиралося лише 35 пасажирів. А це плавання довелося відкласти, бо команда перебрала спиртного в припортових тавернах.
У 1861 році, перетинаючи води Атлантики, корабель потрапив у шторм, що пошкодив веслувальне колесо та призвів до втрати управління судном. Відновити управління вдалось завдяки одному з пасажирів, який виявився інженером. Судно повернулось у порт.
Після низки кораблетрощ власники корабля відмовилися використовувати його для пасажирських перевезень, продавши фірмі, що налагоджувала телеграфну комунікацію між Європою і Новим Світом. Саме “Грейт Істерн” проклав по дну Атлантичного океану перший кабель зв’язку, який об’єднав континенти.
ЯК УСЕ ЗАВЕРШИЛОСЬ?
Згодом гігантське судно використовували як плавучий ресторан, палац та концертний зал у Ліверпулі. У 1889 році його продали на брухт за 16 тисяч фунтів стерлінгів (спорудження коштувало близько півмільйона).
“Грейт Істерн” розбирали 18 місяців. Тоді між двома металевими обшивками корпуса виявили два скелети — хлопчика та дорослого чоловіка. З’ясувалось, що робітник-клепальник та його підмайстер загинули під час побудови корабля, але їхнього зникнення серед сотень працівників одразу не зауважили.
Від часу страшної знахідки нещасливу долю “Левіафана” почали пояснювати тим, що куди б не плив корабель, на його борту завжди були два мерці.
Нещодавно Експрес розповідав, як у різні часи через помилкові діагнози пацієнтів ховали ще живими.
У публікації використано фото з архіву німецької газети Illustrirte Zeitung, 1857-1859 р.р.
