У XVII столітті антипольські настрої зросли не тільки серед запорожців, а й серед реєстрового козацтва. У цей момент на історичну арену вийшов Павло Бут (Павлюк). Спершу він знайшов однодумців серед реєстрових, а згодом встановив тісні контакти з "випищиками" (козаками, звільненими з державної служби). Павла Бута поважали, як "мужа хоч і простого, але сміливого".
Неважко зрозуміти причини його успіху: у 1620-х роках цей уродженець Чигирина брав участь у козацьких походах на турецькі фортеці на Чорному морі. На початку 1630-х років він у складі козацького загону бився у війську кримського хана, котрий прагнув здобути незалежність від Туреччини. Спільними силами вони вели боротьбу з вождем Буджацької орди Кантемиром, полчища якого часто-густо спустошували Правобережжя та Поділля.
У листі підканцлерові Петру Гембіцькому від 12 червня 1637-го коронний гетьман Станіслав Конецпольський зазначав, що 1630 року Павло Бут з групою козаків перебував у полоні в татар.
...Влітку 1635 року він став одним з організаторів виступу запорожців із метою знищення Кодацької фортеці. Павло Бут скликає невдоволених шляхетським пануванням, формує загони, готуючись до боротьби.
Та у цей час знову виникли незлагоди між Кантемиром та кримським ханом Інаєт-Гіреєм, який вимагав перевести Буджацьку орду в Крим. Кримський хан звернувся до козаків по допомогу.
Павлюк розумів, що це дуже невчасно, але й бачив, що зупинити козаків не вдасться. До того ж це була добра нагода озброїтись. У результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 року вони повернулися на Запорожжя.
На початку травня того ж року він із загоном непомітно пробирається до Черкас, зв’язується з реєстровим козацтвом і нападає на місто. Захоплює гармати та відвозить їх на Запорожжя.
Наприкінці липня 1637-го селянсько-козацьке військо на чолі з Павлом Бутом виступило зі Запорожжя. Передбачалося знищити реєстрових старшин і закріпитися на Лівобережжі до підходу туди королівських військ.
Рухаючись по правому березі Дніпра, повстанці зробили першу зупинку в Крилові. Звідти Павлюк відправив у Переяслав двотисячний загін під керівництвом досвідчених полковників Семена Биховця і Карпа Скидана. Жителі Переяслава активно підтримали прибулих, спільними зусиллями заарештували очільників реєстровців Кононовича, військового писаря Онушкевича та декількох інших старшин. Їх відправили на Правобережжя у Боровицю, у табір Павлюка.
Здійснюючи поспішну підготовку до каральної експедиції на Подніпров’я, гетьман Конецпольський відіслав до повстанців шляхтичів Коморовського і Сокола. На них покладалася місія відмовити Павлюка від продовження повстання, а за непослух пригрозити йому жорстокою розправою.
Керівник селянсько-козацького війська прийняв послів у Чигирині, але відхилив їхні вимоги, відповідно направивши Василя Білоцерківця і Степана Зосименка до коронного гетьмана. Конецпольський продовжував наполягати на припиненні повстання і дотриманні реєстровими статей Куруківського договору. Переговори, таким чином, зайшли в глухий кут.
У першій половині липня 1637 року на Січі зібралася козацька рада. Гетьманом Війська Запорозького на ній обрали Павла Бута.
Коронний гетьман Станіслав Конецпольський писав Владиславу IV про масове розповсюдження "по містах і містечках" Подніпров’я універсалів Павлюка та його соратників із закликми вступати до лав повстанського війська. Універсали знаходили широкий відгук серед населення. Селяни й городяни втікали на Запорожжя.
Тим часом повстання не на жарт розгорялось, у маєтках чернігівського підкоморія Адама Киселя боротьбу з визискувачами вели його піддані на чолі з Мурком і Носком, в Остерському старостві – загони
Івана Коростеля та Пирога. Великий козацько-селянський загін під керівництвом київського сотника Богдана Кизима громив шляхту на Переяславщині, а його сина Кизименка – на Лубенщині. Переяславський підстароста доповідав у Варшаву про зосередження двох тисяч повстанців у Гадячі та стількох же в Полтаві, очолюваних Яковом Острянином.
Здобувши Черкаси, повстанці надалі розповсюджували універсали й прокламації серед населення українських земель. 1 жовтня 1637 року полковник К. Скидан звернувся із закликом, зазначивши, що "вороги християнського руського народу, нашої давньої грецької віри, а саме ляхи, задумавши проти нас злий замір і забувши страх божий, ідуть на Україну за Дніпро, хочуть перетворити в прах як військо, так і князівських панських підданих".
Поки Конецпольський у Барі на Поділлі лагодив свої війська, вів з королем листування, переконуючи його в небезпеці, котру несуть із собою Павлюк та повстале селянство, ті вже в перших числах серпня були у Крилові.
М. Костомаров у своїй праці "Богдан Хмельницький" наводить текст листа Бута-Павлюка: "Але, боронь вас Боже, коли ви захочете бути нашими ворогами й разом із жовнірами піднімете руки на дружин і дітей наших і наше майно: ваші жінки, діти і майно дістануться нам раніш, ніж наші вам. Але ми цього зовсім не хочемо: у вас і у нас одна рідна земля, і краще нам жити разом у братерстві".
...У джерелах фігурують різні відомості про чисельність військ, які зійшлися у битві під Кумейками 6 грудня 1637 року. Вважається, що чисельність козацько-селянського війська становила приблизно 10 тисяч, а коронного разом з магнатськими загонами – 15 тисяч чоловік.
Лише на світанку 6 грудня Павло Бут зібрав усі загони повстанців і зорганізував їх до наступального бою. Як пише історик Юрій Щербак, карателів здивувала висока дисципліна козацько-селянського війська, яке йшло табором, вишикуване в шість рядів, чітко розподілене на полки й сотні.
Повстанці рухалися з прапором під грім гарматних пострілів. Авангард шляхетського війська прикривало болото, тому Павло прийняв рішення атакувати противника з правого флангу – на рівній, відкритій місцевості. Водночас козацькі розвідники підпалили в тилу ворога Кумейки, щоб дим перешкоджав йому орієнтуватися на полі бою.
Коли відстань між противниками скоротилася до кількасот метрів, М.Потоцький сильним артилерійським вогнем примусив повстанців зупинитися й організувати оборону. Карателі тричі робили відчайдушні спроби заволодіти табором Павлюка, вводячи в бій свіжі сили. Під час чергового штурму жовніри дісталися до обозу повстанців й підірвали порох, а шляхетська кіннота вдарила з тилу. Жорстока січа тривала декілька годин.
Становище в оточеному таборі ставало дедалі скрутнішим. Для поповнення боєприпасів – насамперед пороху – Павлюк з невеликим загоном пробився крізь вороже кільце й рушив до Чигирина, де були селітряні варниці. Керівництво козацько-селянським військом він доручив полковникові Дмитру Гуні.
Повстанці протрималися до настання темряви, а потім, захопивши з собою дві гармати, відступили до Мошен. Жовніри дістали наказ не переслідувати противника. Цілу ніч коронне військо відливало кулі для рушниць і готувалося до погоні за загонами повстанців.
10 грудня М. Потоцький дістав повідомлення від корсунського підстарости про збір повстанських загонів між Криловим і Чигирином, а також про те, що до Боровиці "із Запорожжя вдень і вночі йде піхота, а гетьман із артилерією запрошує всіх козаків, які ще сидять вдома, бити ляхів". Польний гетьман сповіщав С. Конецпольського, що Павлюк відрядив посольство до Криму з проханням про допомогу.
Плани повстанців, очевидно, були відомі й М. Потоцькому, який направив у бік Черкас полк свого брата С. Потоцького. Незабаром поляки блокували підходи до табору Павлюка й відрізали шлях до води. Нестача боєприпасів і продовольства позначилася на бойовому дусі оточених. Скориставшись з ситуації, гетьман запропонував розпочати переговори.
Після тривалих дискусій колишні реєстровці умовили Павла Бута погодитися на зустріч з представниками М. Потоцького. Крім того, вони одержали письмове запевнення урядового комісара в козацьких справах А. Киселя про помилування всіх, хто припинить збройний опір.
Через 10 років в одному з листів Богдан Хмельницький з жалем зазначатиме, що тоді "умовили нас від черні відділитися, що ми й зробили, повіривши вашому слову".
Для ведення переговорів 11 грудня Павлюк і чотири його соратники вийшли з табору, але одразу ж були по-зрадницьки схоплені жовнірами. М. Потоцький дуже обурювався, що серед них не виявилося Карпа Скидана, який не встиг повернутися з Чигирина, де заготовляв боєприпаси для війська. Павла Бута, Василя Томиленка, Григорія Лихого і Курила закували в кайдани й відправили до Варшави.
Там Павла Бута, згідно з сеймовим рішенням, стратили.
Марія КОСТЕЦЬКА