Наріжний камінь в будівництво Собору Паризької Богоматері було закладено в 1163 році - за часів правління короля Франції Людовика VII.
Спорудження храму тривало понад сотню років. Це було зумовлене його гігантськими розмірами: за задумами катедральний собор повинен був умістити все тогочасне населення Парижа — 10 тисяч осіб.
Під час будівництва собору змінювалися архітектурні вподобання, тому він набув такої химерної форми. Його фрагменти виконані в романському та готичному стилях, висота західного фасаду та двох головних веж — різна.
Окрасою храму були “трояндові” вітражі та скульптури апостолів і святих, встановлені над головним входом.
У середньовіччі собор став місцем суспільного життя. Площу перед храмом оточували численні ятки із різним крамом. Тут обмінювались новинами й плітками, влаштовували карнавали та грали у м'яч. Під час небезпеки в соборі знаходили притулок мешканці сусідніх селищ зі своїми пожитками та навіть худобою. Також у цьому храмі професори читали лекції студентам, роблячи перерву для богослужінь.
Священними реліквіями, які віддавна зберігалися у головному храмі Парижа, були шипи із тернового вінка Ісуса Христа та шматки хреста, з яким Спаситель ішов на Голгофу.
Як повідомляла у 1890 році газета Welt Blatt, ці предмети у 1241 році придбав у візантійського імператора Людовік ІХ Святий. Вони пережили руйнівне плюндрування собору під час Великої Французької революції наприкінці 18 століття.
У 1793 році революціонери захопили катедральний собор та розграбували його. Двадцять вісім скульптур біблійних персонажів на західному фасаді були помилково прийняті за статуї французьких королів та обезголовлені. Понищили всі скульптурні прикраси над входом до храму. Великі дзвони зняли із веж та переплавили на гармати. На вівтарі замість постаті Діви Марії встановили статую свободи. Спершу собор проголосили храмом вищої істоти — “богині розуму”, а згодом використовували як складське приміщення для вина та продуктів харчування.
Після поразки революції храму повернули його сакральне призначення і відновили там богослужіння, у 1804 році він навіть став місцем коронації Наполеона імператором Франції. Однак, упродовж десятиліть собор залишався похмурою і напівзруйнованою спорудою, про яку ходили моторошні легенди.
Поштовхом до реставрації храму став сенсаційний роман Віктора Гюго, який у 1831 році з’явився в англійському перекладі під назвою “Горбань із Нотр-Дам”. У 1844 році король Луї Філіп наказав відновити колишню красу та велич давнього собору. Комісію з реставрації очолили архітектори Жан-Батіст-Антуан Ласс і Ежен Віолле-ле-Дюк, якому тоді було всього 30 років.
У той час була ідея спорудити над громіздкими вежами собору два високі шпилі, але Віолле-ле-Дюк відкинув цю пропозицію, зауваживши, що така споруда "буде чудовою, але це вже не буде Нотр-Дам де Парі". Натомість він запропонував відновити первісний середньовічний шпиль, зробивши його більш стійким до поривів вітру. Одна із скульптур біля відновленого шпилю (який і знищила пожежа 15 квітня) — святого апостола Фоми — має риси обличчя Віолле-де-Люка і вважається його архітектурним автографом.
“Територія навколо знаменитого собору уже не здається такою жахливою, тут уже можна ходити вночі без остраху, що почуєш непривітний голос, який вимагатиме гроші або життя. Собор Нотр-Дам ...залишається шанованим пам'ятником готичного стилю, головний фасад з колонадою і трьома могутніми порталами справді чудовий, як і його інтер'єр, прикрашений гравюрами, картинами і вітражами...”, писала на закінчення реставраційних робіт у 1864 році газета Illustrirte Zeitung.
Через сто років після грандіозної реставрації, у 1963 році, з нагоди 800-річчя собору, його фасад очистили від столітнього бруду, відновивши до оригінального кольору.
Наступні очищення та реставрації провели в період з 1991 по 2000 рік. Ще одне масштабне відновлення було заплановане на 2019-2022 роки. Ремонтні роботи перервала страхітлива пожежа, яка вибухнула 15 квітня і знищила знаменитий шпиль собору та дерев’яні перекриття даху, деякі з яких датуються 12 століттям.
На щастя, усі реліквії, які зберігалися в соборі, вдалося врятувати. Внутрішній інтер’єр храму теж не особливо постраждав. “Наразі фахівці аналізують стан великого органу, який хоч не був пошкоджений під час гасіння пожежі, але не працює через накопичення пилу та сажі у трубах. До того ж постраждали від кіптяви та води розписи на стінах”, - повідомила “Експресу” викладачка Паризької консерваторії, оперна співачка Олександра Мельє.
За словами пані Мельє, офіційною причиною пожежі у соборі Паризької Богоматері називають нещасний випадок, який міг виникнути через коротке замикання. Однак, в суспільстві існують припущення про навмисний підпал, оскільки лише минулого року у Франції було зафіксовано 1067 випадків вандалізму у християнських храмах.
Дізнайтеся також, як 130 років тому завершилося будівництво Ейфелевої вежі: маловідомі факти та фотографії
