Олександра Соколовська на псевдо “Маруся” стала отаманкою у жовтні 1919 року. Офіцери армії УНР її описують, як вродливу струнку юнку з довгою золотою косою, на голові якої красувалася козацька шапка із шарфом та написом “Смерть ворогам України!”
— Родина Соколовських походить із села Горбулів, — розповідає Олександр Алфьоров, науковий співробітник Інституту історії України. — Батько Олександри Трохим був дияконом, мав чотирьох синів та стільки ж доньок. Коли почалися визвольні змагання за українську державу, авторитет родини вивів їх на вищі шаблі місцевого рівня, і брати Соколовські Олекса, Дмитро та Василь почергово були отаманами. Старший брат Олександри Степан став священником, отож воювати не міг.
— Що сталось потім із братами дівчини?
— Першим загін повстанців очолював Олекса, якого більшовики вбили на початку січня 1918 року, — каже Роман Коваль, історик, президент Історичного клубу “Холодний Яр”.
— Потім керувати загоном взявся Дмитро. Він був най успішнішим отаманом, керував сімома тисячами повстанців. Після загибелі 8 серпня 1919 року повстанську бригаду назвали його іменем. Далі всього два тижні отаманом був Василь Соколовський — його вбив зрадник, підкуплений більшовиками. Ще один брат Олександри, Степан, був священником, допомагав повстанцям, благословляв на боротьбу, але не воював.
Після загибелі трьох братів керівницею загону стала 16-річна Олександра, яка заради війська покинула працю вчительки місцевої гімназії. Чому саме вона? Бо місцеві повстанці звикли підкорятися Соколовським, вони себе навіть називали соколовцями. До того ж Олександра вміла добре їздити верхи, влучно стріляла. А також мала дар слова, могла підняти повстанців на бій.
О. Алфьоров:
— Олександра стала отаманкою в жовтні 1919 року. Перед цим вона вже брала участь в боях — зокрема, за звільнення від окупантів Житомира, Києва. Очоливши загін, дівчина взяла собі псевдо “Маруся”.
— Скільки бійців налічував загін “Марусі”?
О. Алфьоров:
— Олександра керувала близько 300 вершниками та 700 вояками з багнетами, тобто піхотинцями. Додам, що загін “Марусі” був приєднаний до армії УНР. Найуспішніші бої Олександра вела в околицях Коростишева, а згодом її загін частково бився з червоними під Фастовом, а з білими — під Мотовилівкою. Тобто він воював одразу проти двох окупантів — більшовиків та білогвардійців. Ці бої велися в листопаді 1919 року. Саме там, 6 листопада, Олександра зникла.
— Яка подальша доля “Марусі”?
Р. Коваль:
— Завдяки Кості Завальнюку, головному архівісту Вінницького державного архіву, ми з’ясували, що “Маруся” згодом вела боротьбу на Вінниччині. У родині Соколовських вважали, що далі Олександра опинилася в Румунії, а потім у Польщі. За однією з версій, вона прожила там до старості.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про настрої, які панують в українських селах поблизу Білорусі
