...24 серпня 30 років тому на зміну в слюсарній службі Верховної Ради вийшов Олександр Невгад. Він разом із колегами відповідав, зокрема, за заміну прапора на куполі ВР. Раніше стяг доводилось знімати хіба через пошкодження негодою. А цього разу привід видався непересічний. Історично важливий та незабутній.
“Після обіду до приміщення слюсарної служби увійшло декілька людей, — пригадує 61-річний пан Олександр. — Серед них були, зокрема, письменники Дмитро Павличко та Степан Пушик. Усі стривожені, але у піднесеному настрої”.
“Скільки часу знадобиться на заміну прапора?” — спитав тодішній заступник начальника слюсарної служби Василь Шепета, подаючи панові Олександру український стяг. Чоловік сказав, що впорається якомога швидше.
Слюсар пригадує: за розміром український прапор був десь вдвічі більший за радянський, що майорів над Києвом. “Тож потрібно було змінити відстань кріплень”, — каже пан Олександр.
За розміром український прапор був десь вдвічі більший за радянський, що майорів над Києвом.
Він пішов з будівлі на вулиці Грушевського, 18 до будівлі номер 5, де й розміщена Верховна Рада. У комендатурі подав заявку на зміну прапора, після чого йому відчинили двері на дах зі скляним куполом.
Слюсар піднявся на саму верхівку. “Охоронці були в бронежилетах, зі зброєю, — пригадує пан Невгад. — А я — у звичайній формі. За бажання, мене за український прапор могли “хлопнути”, як горобця”.
Чоловік спустив радянський прапор зі флагштока й встановив український. Упорався менш як за 5 хвилин. Лише тоді звернув увагу на величезну юрбу, яка зібралась під будівлею. “Люди вигукували українські гасла, аплодували, раділи, що Україна стає незалежною, — пригадує чоловік. — Я також відчував неймовірне щастя, що ми нарешті цього домоглись, бо жити при “совку” було вже несила!”
До слова, Олександр Невгад — киянин. Слюсар 6 розряду. На роботу у Верховну Раду його взяли після закінчення строкової служби. Чоловік працює у парламенті вже 41 рік! У вільний час любить риболовити.
“До Дня Незалежності хочу побажати всім українцям не сваритися між собою. Мрію, щоби кожен дбав не про свою власну кишеню, а про добробут країни. Тоді в нас усе буде добре. Я і моя сім’я всією душею вболіваємо за процвітання України”, — каже пан Олександр.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із навчань спецпризначенців
