"Ще в рукописах XIV — XV століть можна побачити тексти, написані без ком і крапок, а навіть без відступів чи абзаців", — каже Галина Кутня, доцентка кафедри української мови ЛНУ імені Івана Франка.
Хоча перші розділові знаки з'явилися приблизно за дві тисячі років до нашої ери, пише газета "Експрес". Аристофан Візантійський, очільник знаменитої Александрійської бібліотеки, створив таку собі систему нотацій для драматичних творів. Він позначав крапками місця, де акторові треба зробити паузу, щоби набрати повітря. На вигляд вони були, як звичайні крапки, тільки писалися знизу рядка, а також посередині — навпроти літери або зверху.
"Саме ці три види крапок стали прототипами сучасних крапки, двокрапки та коми, — каже Галина Кутня. — Аристофанову пунктуаційну систему використовували досить довго. Вона дожила до часів Карла Великого — VIII — IX століть".
Кома з'явилася у XV столітті — замість косої риски, якою на той час заміняли крапку всередині рядка. "Тоді засновник відомої Венеціанської друкарні Альдомануціо скликав учених, щоб упорядкувати пунктуаційну систему, — розповідає далі доцентка. — І вони розробили систему розділових знаків, якою ми й досі користуємось".
Двокрапку почали вживати з кінця XVI століття. "Вона згадується в граматиках Лаврентія Зизанія та Мелетія Смотрицького, — каже науковиця. — Саме у відомій граматиці Лаврентія Зизанія за 1596 рік названо шість розділових знаків і сформульовано перші правила. Дужки трапляються у джерелах XVI століття, раніше їх називали містками. Тире почали використовувати на зламі XVIІ століття, а в Україні — на початку ХІХ. Його ставили на межі двох речень, як і сьогодні. Лапки починають входити в ужиток у XVIІІ столітті, вважається, що їх запровадив вчений Карамзін".
А от знаки оклику та питання прийшли до нас із німецької пунктуаційної системи у першій половині ХІХ століття. Знак питання — від латинського слова "Quaestio", яке, скорочене до "Qo", додавали до кінця речення. Схожа ситуація і зі знаком оклику: латинський вигук "Io", що означає захоплення і радість, писали в кінці речення. Згодом ці скорочення трансформувались у звичні для нас знаки "?" та "!".
"Розділові знаки мали цікаві назви в українській мові, — каже Галина Кутня. — Наприклад, "питальник". Кому часто називали запинкою чи перетинкою. Тире чи дефіс — просто рискою. Сучасні назви розділових знаків впровадили із правописом Скрипника 1929 року".
Ярина ПАСЛАВСЬКА
