Від Успіння Богородиці (28 серпня) і до Дмитра (8 листопада) наші предки ходили свататися. Традицій, пов’язаних із цим обрядом, було чимало. А деякі з них — живі й донині.
— У свати запрошували активних та красномовних чоловіків. Разом із ними могла йти мати або хрещена нареченого. У гості не вирушали з порожніми руками — брали пляшку горілки, хліб. І, до речі, про намір свататись не розголошували. Адже у разі відмови дівчини та її батьків від пропозиції — сором був би на все село, — розповідає фольклористка Наталія Лещенко із Києва, яка займається реконструкцією традиційних весіль. — А розпочинався обряд сватання з жартівливої балачки. Наприклад: “Казали люди, що у вас теличка продається. То продасте чи, може, нехай трохи підросте?” Неважко здогадатися, що мова була про дівчину на виданні.
— А як дівчина інформувала, що погоджується вийти за парубка?
— Свати, як я уже казала, переважно приходили з хлібиною і пляшкою. Хлібину клали на стіл. Якщо дівчина була не проти, розрізала її на чотири частини. Подекуди на знак згоди вона виносила рушники чи хустку й пов’язувала на руку хлопця. Вважалось також, якщо під час сватання пляшку горілки випили повністю, то весіллю — бути!
До речі, якщо перемовини сватів відбулись вдало, дорогу від хати молодого до молодої посипали соломою — щоб усе село бачило! Мовляв, до цієї хати хлопцям тепер — зась ходити, бо сюди посватався ось цей парубок. Якщо ж дівчина відмовляла — зазвичай великої трагедії з цього не робили, а йшли свататися до іншої.
— Чи могла свататися дівчина до парубка?
— Так, про це ще згадував Гійом Боплан (французький картограф XVII ст., автор праці “Опис України”). Він говорив, якщо чоловік шляхетний, то він не зганьбить дівчину, яка прийшла до нього свататись, і не відмовить їй. Однак такі випадки були нечастими. Варто також додати, що загалом давні українці враховували побажання дітей щодо одруження.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з лідером гурту "Гайдамаки"
