“Казус белі” — це формальний привід для розв’язування війни однією державою проти іншої. Його часто використовували держави-агресори для приховання справжніх цілей і причин військово-го вторгнення.
ПРОВОКАЦІЯ У ГЛЕЙВІЦІ
— Яскравий приклад використання “казус белі” — провокація солдатів СС, які 31 серпня 1939 року, переодягнувшись у польську військову форму, напали на німецьку радіостанцію у прикордонному місті Глейвіці (нині Глівиці, Польща), — каже історик, військовий експерт Михайло Жирохов. — Провокацію організували німецькі спецслужби на секретний наказ Гітлера. Вона та низка подібних інсценувань мали затаврувати Польщу як агресора.
Тоді з радіостанції, нібито захопленої поляками, прозвучало звернення польською мовою, а також декілька пострілів. У радіозверненні закликали поляків “об’єднуватися та бити німців”. 1 вересня 1939 року о 10.00 Гітлер виступив по німецькому радіо зі зверненням до рейхстагу і німецького народу. Він виправдав вторгнення в Польщу “нападом польських регулярних частин” на радіостанцію в Глейвіці. Ця провокація стала формальним приводом для розв’язання Другої світової війни.
МАЙНІЛЬСЬКИЙ ІНЦИДЕНТ
— Схожий прийом використав СРСР для розв’язання радянсько-фінської війни, — зазначає Михайло Жирохов. — 26 листопада на північний захід від села Майніла (Ленінградська область) розірвалися сім артилерійських снарядів. Відповідно до офіційної заяви радянської сторони, внаслідок обстрілу вбито одного молодшого командира і трьох бійців, вісім осіб поранено. На місце прибула радянська комісія, яка того ж дня встановила, що обстріл вели з фінської території.
Увечері 26 листопада міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов вручив фінському послу ноту. Радянська сторона звинуватила Фінляндію в обстрілі і вимагала відвести фінські військові частини на 20 — 25 кілометрів від кордону.
— Якою була реакція Фінляндії?
— У ноті від 27 листопада уряд Фінляндії заявив: на підставі розрахунку швидкості поширення звуку фінські прикордонники встановили, що гармати, з яких зробили постріли, перебували на відстані не більше двох кілометрів від місця розриву снарядів. Фіни припустили, що обстріл міг статися внаслідок помилки під час навчань Червоної армії, і запропонували провести спільне розслідування згідно з Конвенцією про прикордонних комісарів. 28 листопада Молотов звинуватив Фінляндію в бажанні ввести в оману громадськість і в знущанні з жертв обстрілу.
Він заявив, що від 28 листопада СРСР вважає себе вільним від зобов’язань, узятих відповідно до пакту про ненапад. 30 листопада радянські бомбардувальники завдали масованого удару по Гельсінкі, Віїпурі, Котці та інших фінських містах.
ВТРАТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЛИТВИ
— 10 жовтня 1939 року на фоні активної німецької експансії на схід Європи литовська делегація підписала у Москві Радянсько-литовський договір про взаємодопомогу, — розповідає історик. — За його умовами СРСР віддавав Литві частину Вільнюського регіону, взамін набувши право розміщувати до 20 тисяч солдатів на її території. Офіційно радянські джерела запевняли, що присутність військ необхідна для посилення обороноздатності Литви від нападу Німеччини. Та напруга між СРСР і Литвою зростала разом із перемогами Німеччини. 25 травня 1940 року В’ячеслав Молотов надіслав дипломатичну ноту, де звинуватив уряд Литви у викраденні й катуванні трьох радянських солдатів. Литовський уряд відкинув звинувачення, але пообіцяв скликати спеціальну комісію, щоб провести розслідування інциденту. СРСР не хотів сприяти слідству, цілковито перекладаючи відповідальність на Литву. Також Молотов звинуватив її в змові з іншими балтійськими країнами — мовляв, вони намагаються створити таємний військовий союз, чим порушують пакт про взаємодопомогу.
— Що було далі?
— 7 червня Червона армія дістала наказ підготуватися до нападу на Литву. Вночі 14 червня радянські військові відкрили вогонь по прикордонному пункту поблизу литовського міста Алітуса і застрелили поліціянта. Червона армія мала ввійти на територію Литви з трьох напрямків. Очікували, що за 3 — 4 дні радянські військові візьмуть під контроль всі значущі литовські міста. Тим паче що радянські війська вже перебували на території країни відповідно до Договору про взаємну допомогу. Тож 15 червня Литва втратила свою незалежність.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про обставини підписання та пропагандистський міф довкола Переяславських угод
