Експерти Українського інституту національної пам’яті визнали Михайла Булгакова українофобом та імперцем, а присвячені йому об’єкти — російською пропагандою. Однак дослідники його біографії з цим не погоджуються. Чи справді Булгаков ненавидів усе українське й що тепер робити з його спадщиною?
— Коли йдеться про творчість Булгакова, то мусимо визнати, що його відомі твори, як-от “Біла гвардія”, просякнуті українофобією, — каже Богдан Короленко, співробітник Українського інституту національної пам’яті. — У своїх творах письменник не подає жодного позитивного персонажа-українця. Зазвичай вони жалюгідні, недоладні. Простежується зверхнє ставлення до української мови, зневажливе ставлення як до української державності, так і до її очільників.
Зокрема, в романі “Біла гвардія” про гетьмана Павла Скоропадського сказано: “Я б вашего гетмана... за устройство этой миленькой Украины, повесил бы первым!” Армія УНР у його творах описується як “петлюрівці”. Тим часом оповідання “Я убил” (1926 рік) повністю резонує з наративами нинішніх кремлівських пропагандистів. У творі пораненого військового українця вбиває персонаж-лікар не в останню чергу через його національну приналежність, а також з політичних міркувань (як “петлюровца”), порушуючи лікарську присягу.
— Чи погоджуєтеся з такими висновками?
— Переважна більшість підписантів висновку не мають відповідної компетенції, — вважає Людмила Губіанурі, директорка Літературно-меморіального музею М. Булгакова. — Автори висновку приписують вислови літературних персонажів творів Булгакова йому самому та його родині. Багато тверджень без посилань та аргументації, переважно це емоції. Наприклад, у висновку є таке: “У 1919 дезертирував з армії УНР, куди був мобілізований військовим лікарем, і приєднався до Добровольчої армії виключно з міркувань власної відданості монархізму та Російській імперії”. Це — спекуляція. Так, Булгаков мав консервативні погляди, але назва армії білих “Добровольча” зовсім не означає, що до її лав приєднувалися виключно добровільно. Письменника мобілізували до цієї армії.
— Експерти Інституту нацпам’яті стверджують: зневага Булгакова до України закорінена в тому, що його родину прислали до Києва з Орловської губернії для колоніальної діяльності.
● Л. Губіанурі:
— Батько письменника Афанасій Булгаков приїхав у Київ з метою здобути вищу освіту в Київській духовній академії. Родину він створив пізніше, і всі діти Булгакових народилися у Києві. Звичайно, це була родина, яка виховувала дітей в імперському дусі. Але те, що вони ненавиділи все українське, засадничо не визнавали існування української мови, — неправда. В одному з листів до нареченої батько Михайла Булгакова пише українською: “Голубонько моя кохана!” Булгакови добре знали розмовну українську мову. Хрещеним батьком письменника став професор Микола Петров — історик української літератури, етнограф, краєзнавець, засновник Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Молодша сестра Булгакова, Олена, за власним бажанням обрала навчання на українському відділенні Педагогічного інституту (нині Університет імені М. Драгоманова).
До речі, в оповіданні “Я вбив” герой-лікар вбиває не лікаря-українця, а офіцера. І не за його національну приналежність, а за його жорстокість стосовно цивільних, зокрема до жінки.
— То ким насправді був Михайло Булгаков?
— Звісно, він не був симпатиком українського національного руху. Безумовно, він був монархістом і російським письменником. Але Булгаков — частина якщо не української культури, то культури та історії України, — розповідає Михайло Назаренко, літературознавець, критик, письменник-фантаст. — Я б сказав, що Булгаков не ненавидів українців як таких. Але для письменника, як і для його кумира Гоголя, Україна була Малоросією, частиною Російської імперії, у якій живе певна етнографічна група, яка говорить своєю мовою. Водночас він абсолютно не вважав, що ця мова може стати літературною. Принципова недовіра до українського національного проекту помітна не тільки в “Білій гвардії”, а й в інших творах. Водночас без київських вражень письменника не було би знаменитого “Майстера і Маргарити”, як і інших творів.
● Л. Губіанурі:
— Так, весь час Булгаков пише, як він любить Київ. Звісно, це не означає, що він любив державу, але й казати, що він ненавидів усе українське, не можна. Він справді не вірив у можливість української держави, не визнавав українську мову як можливу державну, але водночас він не був українофобом, який все життя присвятив гонінню українців.
— Що ж тепер робити зі спадщиною письменника?
● Б. Короленко:
— Булгаков не може бути глорифікованим у незалежній Україні, тим більше в умовах повномасштабної російської агресії. Йдеться про назви вулиць, назви юридичних осіб, пам’ятники та пам’ятні знаки у публічному просторі. Але ніхто не забороняє шанувальникам Булгакова купувати, читати його твори й захоплюватися ним. Фаховий висновок ми надіслали до Міністерства культури та інформаційної політики, а також до КМДА. Крім того, ми звернулися до Музею історії Києва, оскільки музей Булгакова — його структурний підрозділ, і його назва має бути приведена у відповідність до чинного законодавства.
● М. Назаренко:
— Принаймні до кінця війни творів російської літератури в шкільній програмі не має бути. Я не вважаю, що нам потрібна й вулиця Булгакова. Але музей, у якому будуть показувати творчість безумовно видатного, всесвітньо відомого письменника, де будуть розповідати, зокрема, про те, що було в тогочасних Україні та Києві, але чого немає у його текстах, — такий музей має існувати.