Наприкінці ХІХ століття любителі спорту в Європі відкрили для себе новий вид командних змагань – велосипедне поло. У схожу гру раніше грали, сидячи верхи на конях. Її суть полягала в тому, що вершники спеціальними дерев’яними битками у вигляді молоточків повинні були загнати невеличкий десятисантиметровий м’ячик у ворота суперника.
Першими пересіли з коней на велосипеди британські офіцери, які проходили службу в Індії. У 1890-х роках цей вид спорту набув популярності спершу в Ірландії, а згодом поширився на всю Європу.
“Це гра, яка має багато спільного з футболом. Тут також треба завести м’яч у ворота та перешкоджати намірам суперників зробити те саме, обидві гри вимагають великого поля для проведення”, — повідомляла у 1899 році віденська газета Montags-Revue aus Böhmen.
Причиною інтересу до нового виду спорту була втрата інтересу до велосипедних перегонів, які публіка почала вважати нудними, оскільки емоції на змаганнях вмикалися тільки під час фінішу велосипедистів, коли боротьба за першість ставала запеклою. Під час велосипедного поло гострі та хвилюючі моменти відбувалися впродовж усієї гри, ризик зіткнень змушував глядачів стежити за поєдинком, затамувавши подих, удари викликали вигуки радості чи розчарування.
“На перший погляд, ця гра, зважаючи на погану стійкість коліс, повинна бути надзвичайно небезпечною та значно травматичнішою, ніж футбол. Але правила гри зводять ризик до мінімуму”, - йшлося у газетному повідомленні.
Головний популяризатор цієї гри ірландець Річард Мекреді запевняв, що гравці у велосипедне поло практично не травмуються. Внаслідок зіткнень на полі можуть бути пошкоджені тільки їхні велосипеди.
При цьому Мекреді не радив використовувати для гри велосипеди, якими їздять щодня як персональним транспортом, а вибирати для цього старі, зношені ровери або спеціально придбати дешеву, але потужну веломашину. За словами Мекреді, гра у велополо проходить у дуже швидкому темпі, часом спортсмени розганяються до швидкості 20 миль на годину.
“Загалом, це виснажлива гра, тому що гравці постійно перебувають в русі та часто застосовують спринт на межі фізичних сил", - зазначили тогочасні газетярі.
Велосипедне поло розвивалося до 1930-х років, після чого про цей вид спорту почали забувати. Лише на початку 2000-х років велосипедисти американського міста Сієтла відновили забуту гру і тепер вона знову поширилася різними країнами та континентами.
Дізнайтеся також про історію знаменитого велетня, який почувався дуже нещасним.
