У 1949-му відомі американські й іноземні актори, режисери, сценаристи, стоячи, аплодували імпозантній 63-річній пані, яка дістала "Оскара" за найкращий дизайн костюмів до стрічки "Жанна д'Арк". У кінобізнесі лауреатку знали як Барбару Каринську. Лише рідні називали цю жінку її справжнім ім'ям – Варвара.
Варвара Каринська народилася у 1886 році у Харкові і була однією з 10 дітей місцевого купця-мільйонера, текстильного магната Андрія Жмудського. Дівчина змалку займалася танцями, музикою, але була навчена і ремеслу – добре зналася на тканинах, майстерно шила й вишивала.
На початку 1920-х років Варвара Андріївна, дружина відомого юриста Миколи Каринського, відкрила у Москві ательє з пошиву модних одягу і капелюшків, антикварну лавку і школу вишивання. Однак Радянська влада це все націоналізувала, епоха НЕПу була недовгою. Жінка швидко збагнула, що в Країні Рад їй нічого не світить. Скориставшись добрим знайомством з наркомом освіти А.Луначарським, Каринська виїхала із дітьми у Європу – начебто, для організації виставки робіт юних дизайнерів одягу. Дещо раніше у Німеччину виїхав Микола Каринський.
До "ділової поїздки" Варвара добре підготувался: у підкладку її пальта були вшиті стодоларові купюри, а у капелюшку доньки Ірини – фамільні діаманти. Натуральні перлини прикрашали виставкові костюми. Тож із базовим капіталом у емігрантки проблем не було. Після Німеччини в житті Каринської був Париж, а там – співпраця з геніальними Сальвадором Далі і Марком Шагалом, створення моделей одягу за їхніми ескізами. Зі столиці світової моди Каринська виїхала у 1939-му, напередодні війни. У США дизайнерку чекали більші можливості.
У Нью-Йорку колишня харків'янка довела, що і після 50 років можна почати успішну кар'єру. Каринська взялася за моделювання костюмів для бродвейських вистав, голлівудських фільмів і балету. Це з її легкої руки танцівниці змінили важкі пачки на легесенькі, що тримали форму завдяки кінським волосинам. Раніше у балетні пачки вшивали дротяний каркас, це підтримувало потрібну форму, але дуже заважало танцівницям. Балерини у оновлених, наче невагомих спідницях дизайну Каринської почувалися набагато комфортніше. Та й візуально вони виглядали ефектніше. Каринська не лише відмовилася від металу, а й майструвала спідниці зі 10-12 шарів тонесенького шифону так, що верхні були коротші нижніх. Майстриня вдало добирала різні кольори тканин, щоби костюм добре відбивав світло софітів.
Критики The New York Times називали костюми Каринської "візуальною музикою". А засновник американської школи балету Джордж Баланчин, з яким українку зв'язували 30 років співпраці, – "Шекспіром костюма". Утім, до 1949 року обличчя дизайнерки знали лише у її близькому оточенні.
Усе змінилося з виходом на екрани історичної стрічки "Жанна Д'Арк" Віктора Флемінга. Каринська власноруч розробляла дизайн костюмів для головної героїні, роль якої виконала молода талановита Інгрід Бергман. Майстриня вивчала антикварні гравюри з образом Жанни й усе зробила для того, щоб одяг Орлеанської діви виглядав автентично. Результат – "Оскар" за дизайн костюмів. А через чотири роки була ще й номінація за стрічку "Ганс Крістіан Андерсен".
За свою кар'єру Каринська створила близько 10 000 костюмів. Деякі вишила власноруч. Нині більшість із них зберігаються у музеях і приватних колекціях у США.
Сценічний одяг для балету "Віденський вальс" Каринська пошила, коли їй виповнився 91 рік. До самої смерті 18 жовтня 1983 року дизайнерка була енергійною і сповненою ідей.
