Колись зими були значно суворіші, ніж тепер. Морозець не потріскував, а просто таки тріщав — сягав
іноді навіть до мінус 30. Аби не змерзнути, треба було добряче одягнутись!
— Найпоширенішим із теплого верхнього одягу був кожух з овечої шкури з хутром усередині — іноді його вага сягала приблизно п’ять кілограмів! Коштував він переважно пів корови, — каже Олена Козакевич, кандидатка мистецтвознавства, наукова співробітниця відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України. — Популярними також були сардаки — верхнє вбрання з валяного овечого сукна, оздоблене вовняним шнуром та китицями. Сардаки були чи не найважчими — їхня маса сягала іноді 10 кілограмів!
Селяни також носили куртаки — традиційний верхній одяг, довжиною нижче коліна, пошитий із грубої доморобної тканини. А на Закарпатті одягали ще гуні — довгий верхній одяг із хутра вівці. Сучасні дизайнери виготовляють схожі пальта й тепер. До речі, чоловічий та жіночий верхній одяг фасонами колись не вирізнявся — хіба що рівнем декорування (у жінок завжди був більше прикрашений).
— Нині під верхнім одягом ми носимо теплі светри, штани та спідниці, термобілизну. А що вбирали давні українці?
— Головним елементом щоденного вбрання була сорочка (лляна або конопляна). Жінки носили довгу — нижче колін, а то й до підлоги. Чоловіки коротшу — вона спадала поверх штанів і була підперезана ремнем. Поверх сорочок одягали безрукавки, шкіряні кептарі на овечому хутрі. Зимові штани у чоловіків були переважно вовняні.
Жінки ж поверх сорочки одягали запаски — це незшитий чотирикутний шмат грубої вовняної тканини, яка зав’язувалась на верхніх кутах (наче утворюючи спідницю). Носили також обгортки — поясний одяг, тканий з овечої вовни. Ним вони обгортались навколо талії поверх довгої сорочки.
— А якими були шапки та рукавиці в ті часи?
— Жінки зазвичай носили рантух — головний убір у формі рушника, який у різних регіонах зав’язували по-різному. Чоловіки віддавали перевагу шапкам з хутра. Носили також і зимові картузи, капелюхи.
Жінки зазвичай носили рантух — головний убір у формі рушника, який у різних регіонах зав’язували по-різному.
Рукавиці ж носили вовняні або напіввовняні — на один палець. А гуцули утепляли руки шкіряними рукавицями з високими манжетами на зап’ястках.
— Яким було зимове взуття понад століття тому?
— Аби не мерзнути в ноги, українці того часу часто обтирали їх горілкою, обгортали папером, тканиною, а зверху одягали вовняні капці. Зимове шкіряне виготовляли кушніри, і воно коштувало, як дві корови — а це дуже дорого. Шкіру для чобіт обирали телячу — взуття з неї довше носилось, ніж, приміром, зі свинячої.
— А як доглядали взуття?
— Аби воно мало блиск і було водовідштовхувальним, шкіряну частину натирали свинним жиром. Зберігали взуття у спеціальних скринях.
— А де зберігали верхній одяг?
— Зимовий верхній одяг зберігали в коморі, а безрукавки та кептарі підвішували в хаті на жердинах під стелею — робили це для того, аби одяг провітрювався. Також одяг вивішували на пліт — щоби просушити, позбавити неприємного запаху від вологості, яка на ньому накопичувалась. А от проти молі використовували збір трав — чи не у кожній родині були свої рецепти.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як відзначали Різдво українські повстанці