22 січня Україна відзначає об'єднання ЗУНР та УНР в одну державу. Акт злуки, кажуть історики, був наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав від середини ХІХ століття на українських землях, розділених між сусідніми державами.
— У березні 1917 року в підросійській Україні зібрали Центральну Раду. У листопаді, після більшовицького жовтневого перевороту, вона проголосила Українську Народну Республіку, — каже історик Владислав Верстюк. — А у жовтні 1918 року, після розпаду Австро-Угорської імперії, у Львові зібралася Українська Національна Рада, вона оголосила про створення на території Галичини, Буковини та Закарпаття Української держави — ЗУНР.
Саме тоді об'єднання двох гілок українського народу набуло реальних обрисів. Щоправда, ситуація була надзвичайно складна як у Наддніпрянській Україні, так і за Збручем, у Східній Галичині.
— У чому саме полягали труднощі?
— Гетьманська держава у Наддніпрянській Україні опиралася на підтримку німецьких та австро-угорських військових сил. Після того, як Німеччина та Австро-Угорщина програли війну, спалахнуло антигетьманське повстання. Тим часом на галицьких землях на Львів претендувала Польща, яку підтримували країни Антанти.
На тлі цих подій представники Української Національної Ради розійшлися поглядами: ліві хотіли об'єднання з Великою Україною, а помірковані діячі вагалися. Та після того, як 1 листопада у Львові почалися перші бої за місто між поляками та українцями, стало зрозуміло, що Західна Україна сама не вистоїть.
— На той час було розуміння, що дві частини України не зможуть вижити поодинці, — додає історик Дмитро Білий. — Коли почалася боротьба за Львів із поляками, з Центральної та Східної України, яка тоді боролася проти більшовиків, на підмогу Українській Галицькій Армії приїжджали боєздатні загони, зокрема підрозділ отамана Долуда.
— Як ідею соборності втілили в життя?
В. Верстюк:
— Спершу ЗУНР хотіла говорити про об'єднання з Павлом Скоропадським. Та коли побачила, що його влада захиталася, а сам гетьман оголосив про об'єднання з Росією, зробила ставку на Український Національний Союз, який підняв антигетьманське повстання.
На початку грудня року 1918 року у Фастові між УНР та ЗУНР було підписано передвступний договір про об'єднання двох частин України. Третього січня 1919-го Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (нині — Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і підтримала ухвалу про об’єднання. А 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР у єдину незалежну державу.
— Чому перша українська соборність виявилася нетривкою?
Д. Білий:
— Україні тоді треба було протистояти полякам, румунам, угорцям, білогвардійцям та більшовикам. Західні держави не розглядали Україну як потенційну незалежну державу, допомагали або білогвардійцям, або полякам.
Українська незалежність була втрачена внаслідок "гібридної війни" більшовиків, котрі не визнавали своїх військ на території УНР, створювали маріонеткові проросійські "республіки", підтримували антиукраїнські
повстанські рухи.
Акт злуки фактично було денонсовано після того, як представники Галицької армії без урахування думки уряду УНР у листопаді 1919 року підписали з Добровольчою армією (військовим формуванням білогвардійців) Зятківський договір про припинення бойових дій між Галицькою армією та Білим рухом, укладення військового союзу і перехід Галицької армії у розпорядження генерала Денікіна.
В. Верстюк:
— На Східну Україну тиснули більшовики. У Західній Україні поляки у війні проти ЗУНР скористалися армією Галлера, сформованою у Франції, добре озброєною та вишколеною.
— А як би могли повернутись події у разі, якщо би об'єднання не було
Д. Білий:
— Якби не було злуки, ЗУНР придушили би щонайменше за місяць. УНР опинилася б у значно жорсткішій блокаді. Значно менше часу тривали би визвольні змагання. Ймовірно, у нас би не було проголошення Незалежності 1991 року, якби тоді, в січні 1919-го, не було Акта злуки.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.