Психологи тривожно заявляють: українські батьки, а особливо матері, після народження дитини повністю присвячують себе їй. Дорослі певні: така жертовність повернеться сторицею! Утім життя свідчить про інше: повна самовіддача, яка переростає у надмірну опіку, нищить і батьківське, і дитяче психологічне здоров'я, пише газета Експрес.
Як зрозуміти, що опіка батьків — надмірна?
Розібратись допомагають: Мар’яна Франко, практикуюча психологиня, психотерапевтка; Катерина Габрієль, психологиня, травмотерапевткиня, emdr-спеціалістка; а також перинатальні психологині Олена Жабіна та Юлія Федорова.
М. Франко: — Виходячи з відомої у психології теорії прив'язаності, рекомендована така формула стосунків: у перші роки життя дитини 30% часу батьки дбають про потреби дитини. Інші 30% — дають можливість освоювати світ та вирішувати свої проблеми самостійно. У цей час мама і тато займаються своїми справами. Ще 30% — допомога, підтримка та розвиток у дитини певних навичок. Близькість, безпека та підтримка відновлюються. Так батьки допомагають дитині психологічно впоратись з отриманим досвідом. Інші десять відсотків психологи відводять на непередбачувані обставини.
Утім ця формула з кожним етапом дорослішання змінюється, і час, який ви віддаєте дитині, стає коротшим. Згрубша кажучи, вам необхідно робити для дитини те, що вона не може зробити самостійно. Але не робіть замість неї!
Ю. Федорова: — До речі, якщо ви вже потонули у батьківстві, то, як варіант, можете прописати обов'язки кожного члена сім'ї та розділити їх. Обов'язково у тижневий графік внести час для себе та чоловіка.
— З якого віку варто відмежовуватись від дитини?
— Після року слід давати малюкові зрозуміти, що ви — не його приватна власність. Що в мами і тата — своя територія, свої справи, і це потрібно поважати.
К. Габрієль: — Дорослішаючи, ваша дитина проходить певні життєві кризи, у тому числі й підліткову, які потрібні для її зростання та сепарації (відділення) від вас, батьків. І чим швидше ви допоможете їй відділитись — тим безпечнішим та успішнішим буде майбутнє доросле життя вашої дитини.
— Поясніть, як гіперопіка шкодить дитині?
М. Франко: — Вона може вирости безпорадною, адже замість неї дуже багато всього робили батьки!
К. Габрієль: — Крім цього, від надмірної уваги діти перетворюються у маленьких маніпуляторів, які впевнені у своїй унікальності й не вміють та не можуть враховувати думку інших.
О. Жабіна: — Думаю, що це жорстоко, коли замість того, аби допомагати дитині стати самостійною, внутрішньо вільною і
впевненою, вчити її бути відповідальною, батьки прив'язуюють її до себе, усе роблять за неї і пишаються тим, що їхні вже дорослі діти досі не обійдуться без мами з татом! Який результат гіперопіки? Життя разом з батьками після 30-ти років та
неможливість побудувати особисті стосунки.
Крім того, дитина росте з неусвідомленим почуттям провини через те, що батьки все їм віддавали. Ці борги змушують її, наче із солідарності, повторювати долю своїх мами й тата.
Як таке ставлення до батьківства впливає на стосунки у подружжі? І що каже Церква? Відповіді на ці питання читайте у новому номері газети Експрес.
