Тут можна побачити тепловози, навантажувач (який працює на парі) і навіть мотовоз. Усього — 5 експонатів. На сучасній залізниці такої техніки вже нема.
Ще донедавна ці потяги скидалися на купу брухту. Ось, наприклад, дрезина — для інспекторських поїздок і перевезення службого персоналу, інструментів чи матеріалів для ремонту.
“Я її випадково побачив на подвір’ї у пенсіонера-земляка, колишнього залізничника, — розповідає Олександр Мельник зі села Антонівка, що на Рівненщині. — Іржавіла і руйнувалась. А це ж унікальний транспортний засіб! Тим паче — двохосний (має дві пари коліс). Виявилося, чоловіку вона дісталася замість зарплати, яку залізниця заборгувала йому в 90-ті роки. Він довго не торгувався — продав мені за ціною брухту”.
До речі, тепер така модель дрезини коштує 20 тисяч доларів!
“А тепловоз ТУ-6 ми знайшли на Закарпатті. Його, як і дрезину, також давно списали. Щоб доправити в Антонівку, довелося наймати фуру”, — каже Олександр. Чоловік додає, що музей для нього — можливість зберегти унікальні локомотиви і продовжити родинні традиції: Олександр тривалий час працював майстром з ремонту рухомого складу на місцевій вузькоколійці, прадід дружини обслуговував паротяги, а її мама була провідницею. Та, власне, і сама Людмила, юристка за освітою, також має фах провідниці.
Поряд із хатою подружжя — унікальна вузькоколійка, найдовша в Європі — 106 кілометрів. Вона з’єднує Антонівку та Зарічне. Ще донедавна, до пандемії коронавірусу, поляки та австрійці щотижня привозили сюди туристичні групи. Їм було цікаво проїхатися у вагончику, який транспортує ретротепловоз чи паротяг, помилуватися місцевими краєвидами, побувати в незвичному музеї техніки. До речі, вхід до цього музею — вільний.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про оригінальну традицію на хрестинах в одному селі
